Архів позначки: В.В. Валах

Банківський вклад неповнолітньої особи

Неповнолітня особа уклала договір банківського вкладу, на рахунок надійшли грошові кошти. По закінченні строку договору банківського вкладу неповнолітня особа звернулась до банку з вимогою про повернення вкладу та відсотків по ньому, на що отримала усну відмову провести будь-які операції зі внеском у зв’язку з відсутністю дозволу відділу опіки та піклування на видачу вкладу. Чи правомірна відмова банку?

Рішення за законодавством України. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦК України, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Дане положення корелює з положенням ч. 2 ст. 178 СК України, згідно з якою неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Пункт 3.2  Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затв. постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р N 516 говорить: «Грошові  кошти  на  вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з іншого вкладного (депозитного) рахунку або поточного рахунку і повертаються банками готівкою  або  в  безготівковій  формі  на  зазначений  у договорі рахунок  вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший  його  рахунок». Далі, п. 3.3 цього ж Положення встановлює, що за  договором  банківського строкового вкладу (депозиту) банк зобов’язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку,   визначеного  у  договорі  банківського  вкладу (депозиту).

Враховуючи викладені норми чинного законодавства, відмова банку є неправомірною.

На жаль, подібні відмови банків сьогодні досить часто зустрічаються. Так, Вікторія Грецька, начальник управління організації та супроводу роздрібного бізнесу «Укрексімбанку» говорить: «За необхідності дострокового розірвання договору, наприклад, на лікування, батьки можуть звернутися в банк із заявою про дострокове повернення коштів, розміщених на депозиті. Перерахунок відсотків буде здійснений відповідно до умов, визначених договором. Слід наголосити, що до повноліття дитини батьки самостійно ухвалюють рішення щодо вкладу. Після досягнення повноліття право розпорядження вкладом переходить до дитини, на користь якої відкрито депозитний рахунок».

Аналогічної думки дотримується і Валентина Єременко, начальник управління організації та підтримки вкладних програм банку «Хрещатик»: «Коштами на рахунку, відкритому на ім’я неповнолітньої особи, розпоряджається неповнолітня особа за погодженням з органами опіки і піклування та батьків (усиновителів)». – (Режим доступу: http://ua.prostopravo.com.ua/)

Рішення за законодавством Російської Федерації. Грошові кошти неповнолітньої особи від 14 до 18 років можуть бути і доходом, і рухомим майном відповідно до ст. 130 ЦК РФ. На підставі п. 3 ст. 60 СК РФ дитина має право власності на доходи, отримані нею, майно, одержане нею у дар або в порядку спадкування, а також на будь-яке інше майно, придбане на кошти дитини. Право дитини на розпорядження належним їй на праві власності майном визначається ст. 26 і ст. 28 ЦК РФ. Зокрема, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 26 ЦК РФ, неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вправі самостійно, без згоди батьків, усиновителів та піклувальника відповідно до закону вносити вклади в кредитні організації і розпоряджатися ними.

У відповідності до ст. 834 ЦК РФ, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), зобов’язується повернути суму внеску, виплатити відсотки на неї на умовах і в порядку, передбачених договором.

Таким чином, відмова банку неправомірна.

Показовими у зв’язку з цим є апеляційна ухвала визначення Судової колегії в цивільних справах Іркутського обласного суду від 20.09.2012 року по справі № 33-7763/12 (набрала чинності) – (Режим доступу: https://cases.legal/ru/act- rusou1-6701079.html) і касаційна ухвала Судової колегії в цивільних справах Пермського крайового суду від 10.08.2010 року по справі № 33- +6977 (набрала чинності). – (Режим доступу: https://cases.legal/ru/act-rusou1 -3601257.html)

Інформацію підготувала: В.В. Валах

Науково-практичний семінар за темою «Поняття та склад майна: законодавчі положення та практика їх застосування» (14.12.2015)

Чотирнадцятого грудня 2015 р. на кафедрі цивільно-правових дисциплін ОНУ імені І.І. Мечникова відбувся науково-практичний семінар за темою «Поняття та склад майна: законодавчі положення та практика їх застосування». Доповідачами виступили к.ю.н., доц., доцент кафедри В.В. Валах та ст. викладач кафедри Ю.О. Пилипенко.

На семінарі було обговорено низку проблемних питань щодо поняття та складу майна за чинним законодавством України та судової практики його застосування, а саме:

– висвітлено основні концептуальні підходи щодо визначення поняття «майно» за чинним цивільним та господарським законодавством України;

–  підкреслено, що на галузевому законодавчому рівні поняття «нерухома річ» розкривається через сукупність об’єктів, які входять до цього поняття, а перелік таких об’єктів в значній мірі різниться;

– розкрито особливості рухомого майна, на яке законом поширюється режим нерухомості. Зокрема, доведено, що поняття «режим нерухомої речі» передбачає введення відносно рухомої речі додаткового державного регулювання;

– поставлена на обговорення проблема, яка полягає у визначенні цивільно-правового режиму об’єкта незавершеного будівництва. У процесі дискусії зроблено висновок, що об’єкт незавершеного будівництва за своєю цивільно-правовою природою є рухомою річчю, на яку законом розповсюджується режим нерухомості. Як наслідок, відповідного узгодження з законодавчими актами потребують деякі підзаконні нормативні акти;

– обговорено проблему відсутності нормативного закріплення поняття «майнове право», адже спеціальне законодавство визначає майнові права лише шляхом перерахування їх видів. Виявлено, що судова практика занадто вузько трактує поняття «майнове право», що негативно впливає на застосування відповідних норм чинного законодавства на практиці;

– виявлена відсутність нормативного закріплення поняття «майновий обов’язок” та спроба законодавця ототожнити його з «майновим зобов’язанням», що знайшло свій подальший розвиток у судовій практиці. На підставі аналізу норм чинного господарського та цивільного законодавства зроблено висновок про те, що ці поняття не є тотожними, мають різні смислові навантаження та мають застосовуватись відповідно до їх термінологічного призначення.

Автор:  В.В. Валах