НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР, ПРИСВЯЧЕНИЙ ДНЮ ОХОРОНИ ПРАЦІ (26.04.2019)

Двадцять шостого квітня 2019 року на кафедрі цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відбувся науково-практичний семінар, присвячений Дню охорони праці.

З доповіддю на семінарі виступила кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри  цивільно-правових дисциплін Ольга Миколаївна Потопахіна.

О.М. Потопахіна. Фото © Є.М. Корнеєва
О.М. Потопахіна. Фото © Є.М. Корнеєва

Основні положення доповіді О.М. Потопахіної

Актуальність проблематики

Одним з основних трудових прав людини є право на здорові та безпечні умови праці, проголошене в міжнародних актах, національному законодавстві. Забезпечення закріпленого у частині четвертій ст. 43 Конституції України права кожного на належні, безпечні і здорові умови праці здійснюється за допомогою комплексу правових норм, які традиційно включаються до інституту «Охорона праці» як складової системи трудового права.

Щороку 28 квітня, відповідно до Указу Президента України від 18.08.2006 № 685/2006, у нашій країні відзначають День охорони праці. Цьогоріч Всесвітній день безпеки та гігієни праці проходить під гаслом «Безпечне та здорове майбутнє праці».

Це свято започаткувала Міжнародна організація праці (МОП), яка вирішила розширити масштаби своєї діяльності з просування ідеї охорони праці в сучасному суспільстві. Одним із головних аспектів цієї роботи є розробка заходів щодо зниження рівня смертності на виробництві.

Міжнародна організація праці (МОП) (ILO – International Labour Organization) є спеціалізованою установою Організації об`єднаних націй (ООН). Основним завданням МОП є встановлення та поширення принципів соціальної справедливості і трудових прав та прав людини, визнаних світовою спільнотою. МОП була заснована у 1919 р. в результаті підписання Версальського договору, який, в свою чергу, дав початок існуванню Ліги Націй, і стала першою спеціалізованою установою ООН у 1946 р.

Одинадцятого квітня 2019 року Світ відзначив 100-річчя заснування МОП, що була створена для підтримки міжнародного співробітництва задля забезпечення миру у світі та зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці.

Учасники семінару. Фото © Є.М. Корнеєва
Учасники семінару. Фото © Є.М. Корнеєва

Україна є членом МОП з 1954 р. Сьогодні багато Конвенцій МОП ратифіковані Україною та є частиною національного законодавства країни.

За оцінками МОП, щорічно у світі від нещасних випадків і захворювань, пов’язаних з трудовою діяльністю, гине понад 2,3 млн працівників, а біля 337 млн людей стають жертвами нещасних випадків на виробництві. Майже 6 тис. працівників гинуть на робочих місцях кожний день – це один смертельний випадок кожні 15 секунд. Загальна кількість нещасних випадків на виробництві становить 270 млн на рік. Захворюваннями, пов’язаними з трудовою діяльністю, страждають біля 160 млн людей. При чому 4% всесвітнього валового внутрішнього продукту втрачається через нещасні випадки і погані умови праці. У країнах СНД жертвами виробничих травм щорічно стають приблизно 12 млн чоловіків і жінок (Доклад МОТ к Всемирному дню охраны труда. Охорона праці. 2015. № 5. С. 3).

В останні роки, незважаючи на досягнення науково-технічного прогресу, зазначені цифри не тільки не скорочуються, а й продовжують поступово збільшуватися. Нові технології та форми організації праці приносять нові проблеми. У цей час зростають ризики, пов’язані із хімічними речовинами і біотехнологіями. У період економічної кризи загострюються психоемоційні ризики, оскільки працівники зазнають тиск сучасного трудового життя. Ця складна ситуація негативно впливає на людське життя, витрати на охорону здоров’я і на економічні показники.

Визнаючи глобальні масштаби виробничого травматизму, професійних захворювань і загибелі людей на виробництві та необхідність вживання подальших заходів з метою їх скорочення, МОП приділяє значну увагу питанням безпеки і гігієни праці у своїй нормотворчій діяльності. Ці питання були у центрі уваги МОП з часу її створення та продовжують залишатися основоположною вимогою відносно досягнення цілей Програми гідної праці у сучасний період.

За даними органів Держслужби України з питань праці,  хоча і відбувається зниження рівня виробничого травматизму, в тому числі зі смертельними наслідками, проте цей рівень продовжує залишатися високим і у 2 – 2,5 рази перевищує рівень показників США та країн ЄС.

Нині в незадовільних умовах працює кожен третій працівник, а професійна патологія діагностується у представників майже 200 професій; 70 % підприємств не відповідають вимогам санітарного законодавства. Щороку на виробництві гине близько тисячі осіб, багато тисяч залишаються покаліченими.

За останні 10 років коефіцієнт тяжкості виробничого травматизму збільшився майже на 40 %. Кожний 18-й нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, є смертельним. Водночас у країнах Західної Європи на один смертельний випадок припадає 600-1200 випадків травмувань. Це свідчить про те, що в Україні значна кількість виробничих травм приховується від розслідування та обліку.

Учасники семінару. Фото © Є.М. Корнеєва
Учасники семінару. Фото © Є.М. Корнеєва

Рівень виробничого травматизму останніми роками, за статистикою, хоча і знижується, але це в основному відбувається за рахунок зменшення обсягів виробництва, тінізації трудових відносин і приховування фактів травматизму від розслідування та обліку. При цьому більшість виробничих травм, захворювань і смертей залишаються не зареєстрованими, а відтак працівники і їх сім’ї, як правило, залишаються незахищеними і позбавленими допомоги у таких ситуаціях.

Зазначені дані свідчать про відсутність у національній юридичній практиці ефективного механізму забезпечення конституційного права кожного на належні, безпечні і здорові умови праці.

Чинне законодавство України потребує удосконалення у напрямку приведення його у відповідність до міжнародних і європейських трудових стандартів, врахування позитивного законодавчого досвіду зарубіжних країн.

Актуальність теми пояснюється також необхідністю законодавчої регламентації відносин із охорони праці та здоров’я працівників у проекті Трудового кодексу відповідно до міжнародних і європейських стандартів.

Основний текст доповіді

Поняття безпеки і гігієни праці як правової категорії доцільно визначати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні поняття безпеки і гігієни праці по суті не відрізняється від поняття охорони праці. У вузькому розумінні безпека і гігієна праці розглядаються як субінститут правового інституту охорони праці, який пропонується іменувати інститутом охорони праці та здоров’я працівників.

Правове регулювання безпеки і гігієни праці відбувається на всесвітньому (міжнародному), регіональному та національному рівнях. Нормативну базу регламентації та правового забезпечення безпеки і гігієни праці складають три групи джерел: міжнародно-правові акти всесвітнього рівня (акти ООН, МОП); акти регіонального рівня (акти Ради Європи та Європейського Союзу); акти національного законодавства.

Законодавство України про безпеку і гігієну праці в цілому відповідає міжнародним стандартам. Основним при цьому залишається необхідність його практичного виконання. Необхідно також внести певні зміни до чинного законодавства з метою приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.

Незважаючи на те, що Україною ратифіковано досить велику кількість конвенцій МОП у сфері безпеки і гігієни праці, дві ключові та найважливіші конвенції, що стосуються принципів формування державної політики в сфері охорони праці, все ще не ратифіковано. Це Конвенція МОП № 155 1981 року про безпеку та гігієну праці і виробниче середовище та Конвенція № 187 2006 року про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці.

Чинне законодавство України в цілому відповідає положенням Конвенції № 155 та Конвенції № 187. Поняття «охорона праці» (ст. 1 Закону України «Про охорону праці») близьке за змістом із поняттям «безпека і гігієна праці» у розумінні, що застосовується в актах МОП. У ст. 4 Закону України «Про охорону праці» передбачені принципи державної політики в галузі охорони праці, хоча доцільно визначати не принципи, а основні напрями державної політики, які до того ж слід закріпити в основному кодифікованому законодавчому акті.

В Україні застосовується система управління охороною праці в якості вертикально інтегрованої інфраструктури, основні елементи якої в цілому ідентичні встановленим Конвенцією № 187. Зокрема, діють органи, створені відповідно до чинного законодавства (Міністерство та його органи на місцях), створена і функціонує Державна інспекція праці та її регіональні управління.

Конвенцією № 187 передбачено створення у національній системі безпеки і гігієни праці національного тристороннього консультативного органу або органів, які займаються питаннями безпеки і гігієни праці. Такого спеціалізованого органу в Україні не створено, однак його функції слід покласти на Національну тристоронню соціально-економічну раду, яка діє відповідно до Закону України «Про соціальний діалог в Україні». Доцільно окремо виділити повноваження зазначеного органу у сфері безпеки і гігієни праці. Починаючи з 1994 року в Україні затверджується національна програма поліпшення стану безпеки праці, гігієни праці та виробничого середовища.

Законодавство України не суперечить нормам Конвенції № 187. Враховуючи вищезазначене, на сьогодні немає перешкод для ратифікації Україною даної Конвенції.

О.М. Потопахіна. Фото © Є.М. Корнеєва
О.М. Потопахіна. Фото © Є.М. Корнеєва

Досить широкою є база норм ЄС у сфері безпеки і гігієни праці, яка становить понад 60 директив. Ключовим моментом стратегії ЄС, пов’язаної з директивами з безпеки і гігієни праці, є наявність рамкової директиви, на підставі якої повинні будуватися наступні директиви. Рамкова директива повинна доповнюватись директивами, які охоплюють особливі сфери, а також бути основою для пов’язаних з нею директив. Саме такий рамковий характер має Директива 89/391 від 12 червня 1989 р. про запровадження заходів, які сприяють покращенню безпеки і гігієни праці працівників. Метою Директиви є сприяння покращенню ситуації у сфері безпеки і гігієни праці працівників. Сфера дії Директиви – всі сектори діяльності, окрім певних винятків.

Нова концепція охорони праці у зарубіжних країнах, що ґрунтується на міжнародних та європейських стандартах, пов’язується із розвитком превентивного підходу і підвищенням загальної культури професійної безпеки і здоров’я. Втім, зарубіжний досвід свідчить про одночасне посилення відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки і здоров’я на виробництві, що у сучасних соціально-економічних умовах є цілком виправданим.

Остання тенденція є характерною й для законодавства України. Законом України від 2 червня 2011 року «Про внесення змін до статей 19 та 43 Закону України «Про охорону праці» удосконалено механізм притягнення до відповідальності за порушення законодавства про охорону праці та невиконання приписів посадових осіб органів виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Законом передбачені суттєві штрафні санкції за невиконання норми Закону «Про охорону праці» щодо виділення коштів на заходи з охорони праці. Водночас необхідно посилити відповідальність роботодавця за ненадання або надання недостовірної інформації про стан виробничого травматизму та професійні захворювання.

У національному законодавстві, науковій доктрині, проекті Трудового кодексу України не відображено нову концепцію охорони праці розвинутих країн Заходу. Це стосується недостатності системного і комплексного підходу до забезпечення професійної безпеки і здоров’я, пріоритетності превентивних заходів, неуваги до проблем психологічного комфорту на виробництві та психологічної безпеки праці. Охорона праці значною мірою, як і у радянському трудовому праві, ототожнюється тільки із технікою безпеки, виробничою санітарією та гігієною праці. Чинне законодавство традиційно орієнтує роботодавця на вжиття певних заходів, а не на досягнення визначеного результату.

В Україні поки ще малопомітним залишається вплив соціальних партнерів на покращення ситуації у сфері охорони праці та здоров’я працівників. Необхідно підвищити роль соціального діалогу у забезпеченні безпеки і гігієни праці. Конвенцією № 187 про основи, що сприяють безпеці і гігієні праці, 2006 р. передбачено, що національна система безпеки і гігієни праці, у відповідних випадках, повинна включати національний тристоронній консультативний орган або органи, що займаються питаннями безпеки і гігієни праці.

Функції такого органу повинна виконувати Національна тристороння соціально-економічна рада, яка згідно із ст. 12 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» виконує дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення спільної позиції та надання рекомендацій і пропозицій сторін соціального діалогу щодо формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин. Враховуючи важливість проблеми забезпечення належних, безпечних та здорових умов праці, доцільно було б конкретизувати перелік функцій Національної тристоронньої соціально-економічної ради у ст. 12 Закону України «Про соціальний діалог в Україні».

У національній юридичній практиці не реалізовані повною мірою принципи системного і превентивного підходів до забезпечення охорони праці та здоров’я працівників. Відсутність превентивного підходу спостерігається також у розподілі видатків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Досі використовується класифікація професій для визначення шкідливих умов праці і атестації робочих місць, замість того, щоб сприяти оцінці ризиків на усіх робочих місцях для визначення профілактичних заходів з метою усунення шкідливих та небезпечних факторів на кожному конкретному робочому місці.

Структура компенсаційних виплат працівникам, які користуються правом на окремі види компенсацій за роботу у шкідливих і (або) небезпечних умовах праці, є наслідком тенденції заміни в організаціях системної роботи з покращення умов і охорони праці наданням тих чи інших компенсацій. Необхідно розробити і впровадити механізм економічного стимулювання роботодавців і працівників залежно від рівня безпеки, травматизму, професійної захворюваності та фактичного стану у сфері охорони праці.

Актуальним питання для України залишається питання про інтегровану інспекцію праці. Втім, в актах МОП не вживається термін «інтегрована інспекція». Жоден міжнародний акт не містить вимоги щодо інтеграції. Інша річ – це координація зусиль, співпраця, перегляд функцій кожною службою інспекції. Якщо раніше зусилля зосереджувалися на наглядових функціях, то сьогодні ключовою для будь-якої служби інспекції стає консультативна, роз’яснювальна і профілактична робота.

Законодавство України про охорону праці за роки незалежності України істотно обновилося, що пов’язано зі зміною ролі держави і профспілок. Держава перестала бути єдиним роботодавцем і організатором усіх заходів у сфері безпеки праці. Нова роль держави у цій сфері звелася до встановлення стандартів і нормативів, а також до здійснення нагляду і контролю за їх дотриманням. Профспілки втратили функції органів державного нагляду, залишивши за собою тільки громадський контроль. У процесі цієї трансформації важливу роль відіграв Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, на базі якого було прийнято чисельні підзаконні нормативно-правові акти.

Водночас зберігають дію нормативно-правові акти Союзу РСР з питань, що не врегульовані законодавчими актами України, за умови, що відповідні акти Союзу РСР не суперечать законам України.

Одним із недоліків чинного законодавства про охорону праці є відсутність мотивації у поліпшенні умов праці як у роботодавця, так і у працівників. Так, роботодавець сплачує внесок на соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і тому більше не зацікавлений у витратах на поліпшення умов праці. Водночас працівник, який працює у шкідливих та небезпечних умовах праці, не зацікавлений у їх поліпшенні, бо залишиться без матеріальних благ.

Чинна система соціального страхування побудована на принципах реагування на страхові випадки, а не на принципі профілактики. Основна увага приділяється не запобіганню випадків ушкодження здоров’я працівників, а компенсації у разі настання нещасних випадків.

Відсутність механізмів правового захисту здоров’я працівників на виробництві веде не тільки до посилення тенденції приховування інформації про шкідливі та небезпечні умови праці і ризику ушкодження їхнього здоров’я, але й призводить до того, що працівники залучаються до професійної діяльності без врахування, а інколи і всупереч медичним показникам.

Система пільг та компенсацій повинна створювати такі умови, щоб працівникові, залежно від стану здоров’я, було б вигідно отримати частину компенсації пропорційну часу, відпрацьованому у шкідливих та небезпечних умовах, та в подальшому працювати у нормальних умовах.

Вітчизняна особливість класифікації нещасних випадків полягає у тому, що вони можуть бути визнані не пов’язаними з виробництвом з ряду причин (незадовільний стан здоров’я, необережність, перебування у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння та ін.). За даними Держгірпромнагляду, у 2014 р. із загальної кількості проведених спеціальних розслідувань одиничних нещасних випадків зі смертельними наслідками (1666) визнано пов’язаними з виробництвом тільки 545 (або 32,7%). Водночас у розвинених країнах усі травми на робочому місці пов’язуються з виробництвом.

В Україні відсутня єдина система збору та аналізу інформації про травматизм, у тому числі виробничий. Дані про загиблих і травмованих на виробництві, за звітами Міністерства охорони здоров’я, Держгірпромнагляду, Держкомстату та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суттєво відрізняються.

Національне законодавство про безпеку та гігієну праці відтворює визнані в усьому світі норми та положення. Воно характеризується значною роллю держави у формуванні та функціонуванні системи збереження життя та здоров’я працівників у процесі трудової діяльності.

Для досягнення реального впливу на покращення стану у сфері умов, безпеки і гігієни праці необхідно підвищити пріоритет правових норм у цій галузі на міжнародному й національному рівнях та на рівні підприємства і залучити усіх соціальних партнерів до розробки і забезпечення механізму постійного їх дотримання й удосконалення.

Національне законодавство у сфері безпеки та гігієни праці потребує вдосконалення: 1) необхідно привести його у відповідність до міжнародних та європейських трудових стандартів; 2) доцільно імплементувати позитивний законодавчий досвід зарубіжних країн у цій сфері.

Серед основних напрямків удосконалення законодавства у цій сфері: продовжиення  ратифікації  актуальних конвенцій МОП; відновлення системи управління охороною праці; впровадження культури профілактики у сфері безпеки і гігієни праці; підвищення відповідальності роботодавців за створення безпечних і здорових умов праці та своєчасність подання достовірної інформації про стан безпеки і охорони праці; впровадження механізму економічного стимулювання роботодавців і працівників залежно від рівня безпеки, травматизму, професійної захворюваності.

                                                          Автор інформації: О.М. Потопахіна

(Русский) НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКИЙ СЕМИНАР, ПОСВЯЩЕННЫЙ ПРОБЛЕМАМ ПРИЗНАНИЯ И ИСПОЛНЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ АРБИТРАЖНЫХ РЕШЕНИЙ В УКРАИНЕ (22.04.2019)

Вибачте, цей текст доступний тільки в “Російська”.

(Русский) НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКИЙ СЕМИНАР “КИНЕМАТОГРАФИЧЕСКОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕ КАК ОБЪЕКТ АВТОРСКОГО ПРАВА: ВОПРОСЫ ТЕОРИИ И ПРАКТИКИ” (29.03.2019)

Вибачте, цей текст доступний тільки в “Російська”.

(Русский) НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКИЙ СЕМИНАР, ПОСВЯЩЕННЫЙ ВОПРОСАМ ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ОКАЗАНИЯ РИТУАЛЬНЫХ УСЛУГ (13.02.2019)

Вибачте, цей текст доступний тільки в “Російська”.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР, ПРИСВЯЧЕНИЙ ПРОБЛЕМАМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ З РЕЄСТРАЦІЄЮ ТА ВИКОРИСТАННЯМ ДОМЕННИХ ІМЕН (17.12.2018)

Сімнадцятого грудня 2018 року на кафедрі цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відбувся Науково-практичний семінар, присвячений проблемам правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з реєстрацією та використанням доменних імен.

На семінарі з доповіддю “Добросовісна та недобросовісна реєстрація доменних імен відповідно до Єдиних правил розгляду спорів про доменні імена” виступила аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін Наталія Миколаївна Булат (науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент В.В. Валах).

Н.М. Булат. Фото © І.С. Канзафарова
Н.М. Булат. Фото © І.С. Канзафарова

Активну участь в обговоренні питань, що були предметом розгляду на семінарі, взяли: проф. І.С. Канзафарова, доц. А.Л. Святошнюк, ст. викладач Є.М. Корнеєва та ін.

Основні положення доповіді Н.М. Булат “Добросовісна та недобросовісна реєстрація доменних імен відповідно до Єдиних правил розгляду спорів про доменні імена”

Стрімкий розвиток доменних імен зумовив появу так званих «доменних спорів». Наразі законодавчі положення, покликані регулювати відповідні відносини, не можна вважати послідовними, тому важливим є дослідження положень, розроблених міжнародними організаціями, зокрема Єдиних правил розгляду спорів про доменні імена (далі – UDRP), розроблених Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (далі – ВОІВ) та прийнятих Інтернет-корпорацією з присвоєння імен та номерів (далі – ICANN).

Історія появи на світ UDRP така. У середині 1990-х років ВОІВ взяла на себе ініціативу з розробки універсального механізму вирішення доменних спорів та його подальшого втілення. На прохання уряду США, у 1997 році ВОІВ ініціювала процес розроблення рекомендацій з вирішення доменних спорів між володільцями торговельних знаків та адміністраторами доменів у зонах .COM, .NET, .ORG. У роботі взяли участь представники 196 країн [1, c. 45]. У Підсумковому звіті ВОІВ, оприлюдненому 30 квітня 1999 року [2], містилися рекомендації щодо порядку реєстрації доменних імен, порядку вирішення доменних спорів, порядку створення нових доменів верхнього рівня, співвідношення засобів індивідуалізації товарів та послуг і доменних імен. Підсумковий звіт був представлений державам-членам ВОІВ на Генеральній асамблеї ВОІВ у вересні 1999 року [1, c. 45]. Саме на його основі були розроблені UDRP від 24 жовтня 1999 року, а також Rules for Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy (останні згодом отримали нову редакцію від 28 вересня 2013 року).

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Як зазначається у самих UDRP, вони застосовуються усіма реєстраторами, акредитованими ICANN (серед них – ряд повноважних реєстраторів в Україні), крім того, вони застосовуються деякими адміністраторами доменів вищого рівня (.NU, .TV, .WS) [3]. Також у UDRP зазначено, що вони є обов’язковою та невід’ємною частиною договорів з реєстрації доменних імен [3, п. 1], і можна зробити висновок, що саме таким чином вони діють у випадках, коли реєстратор акредитований ICANN, а також, коли доменне ім’я реєструється у зонах .NU, .TV, .WS. Однак власне такий статус цих Правил фактично обмежує їх практичне застосування. Так, важливою особливістю UDRP є те, що вони встановлюють обов’язкову адміністративну процедуру вирішення доменних спорів (сама процедура регламентована Rules for Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy). Проте її недотримання не перешкоджає безпосередньому зверненню до суду. Відтак варто підкреслити, що UDRP не є міжнародною угодою та не носять загальнообов’язкового характеру. На сьогодні ICANN уповноважено 5 центрів, які розглядають доменні спори, керуючись UDRP: Арабський центр з вирішення доменних спорів, Азіатський центр вирішення спорів про доменні імена, Арбітражний центр з вирішення Інтернет-спорів Чеського арбітражного суду, Національний арбітражний форум і Центр арбітражу та медіації ВОІВ [4].

UDRP спрямовані на захист від брендового кіберсквотингу, який, на нашу думку, можна визначити як порушення прав інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, вчинене шляхом недобросовісної реєстрації доменного імені, що містить позначення, яке є тотожним (схожим) з охоронюваним об’єктом (його частиною).

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Сутність UDRP можна охарактеризувати через так звану «концепцію добросовісності застосу­вання доменних імен». Дана концепція зводиться до презумпції правомірності реєстрації доменного імені, якщо особа має щодо нього права та законні інтереси. Відповідно до UDRP, наявність права та законного інтересу визнається в таких трьох випад­ках (кожен з випадків має самостійне значення):

1) до отримання повідомлен­ня про наявність спору щодо доменного імені володілець останнього має розпоча­ти його використання (чи використання позначення, яке відповідає доменному імені) або продемонструвати підготовку до такого використання у зв’язку з добросовісною пропозицією товарів, послуг;

Приклад – справа EAuto, L.L.C. v. Triple S. Auto Parts d/b/a Kung Fu Yea Enterprises, Inc.

https://www.wipo.int/amc/en/domains/decisions/html/2000/d2000-0047.html

2) володілець доменного імені має бути загальновідомим під цим доменним ім’ям (навіть якщо він не має прав на знак для товарів і послуг);

Прикладом є, зокрема, справа Shakespeare Company LLC v. Bob Pflueger.

http://www.wipo.int/amc/en/domains/search/text.jsp?case=D2010-1126

3) володілець доменного імені повинен здійснювати законне некомерційне використання або інше добросовіс­не використання останнього без намірів отримати комерційну користь шляхом введення в оману споживачів або дискредитації знака для товарів і послуг, з приводу якого пред’явлені претензії [3, п. 4 (с)].

Приклад – справа Bridgestone Firestone, Inc., Bridgestone/Firestone Research, Inc., and Bridgestone Corporation v. Jack Myers.

https://www.wipo.int/amc/en/domains/decisions/html/2000/d2000-0190.html

Своєю чергою, на недоб­росовісність поведінки особи, яка зареє­струвала ім’я, за правилами п. 4 (b) UDRP можуть вказува­ти такі обставини:

(i) доменне ім’я було зареєстроване або придбане, головним чином, з метою наступного продажу, здавання в оренду або іншого роду передачі зареєстрованого доменного імені заявнику, який є во­лодільцем знака для товарів і послуг, або його конкуренту за гроші чи інші цінно­сті, що перевищують витрати, докумен­тально підтверджені й напряму пов’яза­ні з доменним іменем; або

Приклад – справа Plaza Operating Partners, Ltd. V. Pop Data Technologies, Inc. and Joseph Pillus.

https://www.wipo.int/amc/en/domains/decisions/html/2000/d2000-0166.html

(ii) доменне ім’я зареєстровано з ме­тою перешкодити володільцю знака для товарів і послуг використовувати відповідне доменне ім’я, за умови, що реєстрант брав участь у моделі такої поведінки; або

Прикладом застосування п. 4 (b) (ii) UDRP є рішення Центру арбітражу та медіації ВОІВ у справі Revlon Consumer Products Corporation v. Domain Manager, PageUp Communications.

https://www.wipo.int/amc/en/domains/decisions/html/2003/d2003-0602.html

(iii) доменне ім’я зареєстроване головним чином з ме­тою перешкодити діяльності конкурента; або

(iv) при використанні доменного імені його володілець свідо­мо прагнув з метою отримання комерцій­ної вигоди привернути увагу користува­чів Інтернету до свого веб-сайту або іншої адреси в режимі он-лайн, створю­ючи за допомогою чужого знака для товарів і послуг імовірність плутанини щодо походження, джерела фінансування, належності або підтримки сайту чи он-лайн адреси, або товарів чи послуг, які пропонуються на сайті чи он-лайн адресі [3, п. 4 (b)].

Прикладом застосування п. 4 (b) (iiі) та п. 4 (b) (iv) UDRP є рішення Центру арбітражу та медіації ВОІВ у справі Express Messenger Systems, Inc. v. Golden State Overnight.

https://www.wipo.int/amc/en/domains/decisions/html/2001/d2001-0063.html

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

При цьому як перелік обставин, які свідчать про наявність законного інтересу щодо доменного імені, так і перелік обставин, що свідчать про недобросовісність його реєстрації, не мають вичерпного характеру.

Крім того, що доменне ім’я зареєстроване недобросовісно, володілець торговельної марки для задоволення своїх вимог має також довести, що доменне ім’я є тотожним (схожим) з відповідним знаком для товарів і послуг, а реєстрант доменного імені не має щодо нього прав і законних інтересів [3, п. 4 (a)].

Таким чином, UDRP визнають порушенням недобросовісну реєстрацію доменного імені. При цьому їх положення містять перелік підстав, за яких така реєстрація є недобросовісною, а також перелік обставин, що свідчать про наявність законного інтересу щодо доменного імені.

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Для українського цивільного права така оціночна категорія як «добросовісність» не є новою. Але, вирішуючи проблему боротьби із кіберсквотингом, український законодавець чомусь не сприйняв суть положень UDRP. Натомість нормою абз. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» фактично запроваджено пріоритет інтересів володільців торговельних марок над інтересами володільців доменних імен [5, абз. 2 ч. 1 ст. 20]. Дійсно, з’ясувати мету, наміри реєстрації доменного імені, оцінити ступінь його відомості, як того вимагають положення UDRP, досить важко. Однак концепція добросовісності, закладена у даних положеннях, є дієвим механізмом боротьби із кіберсквотингом, за якого виключається також порушення законних інтересів володільців прав на доменні імена. Таким чином, UDRP містять положення, спрямовані на вирішення доменних спорів, процедура розв’язання яких регламентована Rules for Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy. Дані документи були розроблені ВОІВ та прийнятті ICANN. Вони не є міжнародними угодами, не мають загальнообов’язкового характеру. Їх положення застосовуються під час вирішення спорів у арбітражних установах, уповноважених ICANN. Утім, незважаючи на свій статус, UDRP отримали заслужений авторитет у світі. Адже концепція добросовісності, що закладена у них, дозволяє відокремити недобросовісну реєстрацію доменного імені від випадків, коли реєстрант доменного імені має щодо нього законний інтерес. З огляду на те, що категорія «добросовісність» не є новою для українського цивільного законодавства, вважаємо можливим сприйняти відповідні положення UDRP для вдосконалення правового регулювання відносин, що виникають з приводу доменних імен.

Література

1. Серго А., Гладкая Е. Правовое регулирование доменных имен // Хозяйство и право. Приложение. 2010. № 3. 49 с.

  1. The Management of Internet Names and Addresses: Intellectual Property Issues: Final Report of the WIPO Internet Domain Name Process, April 30, 1999 / The World Intellectual Property Organization (WIPO). Electronic data (1 file). URL: http://www.wipo.int/export/sites/www/amc/en/docs/report-final1.pdf (date of access: 14.06.2018).
  2. Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy : Approved by ICANN on October 24, 1999 / ICANN. Electronic data (1 file). URL: https://www.icann.org/resources/pages/policy-2012-02-25-en (date of access: 14.06.2018).
  3. List of Approved Dispute Resolution Service Providers / ICANN. Electronic data (1 file). URL: https://www.icann.org/resources/pages/providers-6d-2012-02-25-en (date of access: 14.06.2018).
  4. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг : Закон України від 15.12.1993 № 3689-XIІ зі зм. та доп., внес. зг. законів України; станом на 21.05.2015 р. Електрон. дан. (2 файли). URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3689-12 (дата звернення: 14.06.2018).

Презентація доповіді Н.М. Булат

Автор інформації: Н.М. Булат

(Русский) НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКИЙ СЕМИНАР “ОТДЕЛЬНЫЕ НОВЕЛЛЫ ПРАВОВОЙ РЕГЛАМЕНТАЦИИ ОСУЩЕСТВЛЕНИЯ И ЗАЩИТЫ ГРАЖДАНСКИХ И СЕМЕЙНЫХ ПРАВ” (01.10.2018)

Вибачте, цей текст доступний тільки в “Російська”.

(Русский) НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКИЙ СЕМИНАР “ПРОБЛЕМЫ АНТРОПОГЕННОЙ НАГРУЗКИ НА ПРИБРЕЖНЫЕ МОРСКИЕ ТЕРРИТОРИИ (НА ПРИМЕРЕ ОДЕССКОГО РЕГИОНА) (23.04.2018)

Вибачте, цей текст доступний тільки в “Російська”.

ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР “ПРАВА МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ” (6.04.2018)

Шостого квітня 2018 року в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова відбувся черговий практичний семінар “Права медичних працівників: сучасні реалії та перспективи”, в якому взяли участь понад 30 осіб: медичних працівників, студентів ОНМедУ, студентів та правників ОНУ імені І.І. Мечникова.

В.В. Валах – під час виступу
В.В. Валах – під час виступу

Своїми знаннями та досвідом поділилися адвокати – члени Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ: Маркочева Наталія Вікторівна, Валах Вікторія Володимирівна та Юдін Олег Юрійович.

Зокрема, учасникам семінару для обговорення були представлені такі теми:

  1. “Медична реформа: як це працюватиме” та “Право лікаря на відмову від пацієнта: практичні поради” (доповідач – Маркочева Наталія Вікторівна);
  2. “Способи захисту честі, гідності та ділової репутації лікаря” (доповідач – Валах Вікторія Володимирівна);
  3. “Відповідальність медичних працівників: які нюанси треба врахувати, аби не потрапити на лаву підсудних” (доповідач – Юдін Олег Юрійович).
Під час семінару
Під час семінару

Учасники семінару отримали корисну та важливу інформацію щодо того:

– які основні зміни чекають на медичних працівників у процесі проведення медичної реформи;

– у яких випадках лікар має право відмовитись від пацієнта та як правильно оформити таку відмову;

– що таке “дифамація” та які дії може здійснити лікар задля свого захисту;

– які нюанси має врахувати лікар, аби нормальний  лікарський ризик не було кваліфіковано як злочинну недбалість.

В.І. Труба – учасник семінару
В.І. Труба – учасник семінару

Під час семінару панувала дружня та доброзичлива атмосфера. Учасники семінару отримали відповідні сертифікати та здобули  необхідні знання для забезпечення правової захищеності працівників галузі охорони здоров’я у світлі реформ, які запроваджуються в Україні.

Інформацію та фотографії надала В.В. Валах

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР, ПРИСВЯЧЕНИЙ НОВЕЛАМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН (7.02.2018)

Сьомого лютого 2018 року на кафедрі цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відбувся науково-практичний семінар, присвячений новелам правового регулювання окремих видів суспільних відносин.

На семінарі було розглянуто три блоки питань: 1) особливості розрахунків та оподаткування за правочинами з нерухомістю (доповідач: старший викладач кафедри цивільно-правових  дисциплін Є.М. Корнеєва); 2) новели законодавства, що регулює надання житлово-комунальних послуг (доповідач: старший викладач кафедри цивільно-правових  дисциплін І.О. Голоденко); 3) законодавчі зміни в сфері аліментних правовідносин батьків та дітей (доповідач: старший викладач кафедри цивільно-правових  дисциплін М.С. Федорко).

Активну участь в обговоренні зазначених питань взяла старший викладач кафедри, адвокат Ю.О. Пилипенко.

Свої думки висловили: канд. юрид. наук, доцент В.М. Масін; канд. юрид. наук, доцент О.М. Потопахіна; канд. юрид. наук, доцент О.В. Толкаченко; канд. юрид. наук, доцент, адвокат В.В. Валах; старший викладач В.А. Завертнева-Ярошенко та ін.

Основні положення доповіді Є.М. Корнеєвої

Є.М. Корнеєва – під час виступу. Фото © І.С. Канзафарова
Є.М. Корнеєва – під час виступу. Фото © І.С. Канзафарова

Таблиця податків і зборів, що підлягають сплаті за основними правочинами щодо відчуження нерухомого майна

Вид

правочину

Держмито

сплачує

Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО)

сплачує

Військовий

збір

сплачує

Пенсійний

збір

сплачує

Купівля-продаж

житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти

1% від ціни об’єкта*

(продавець)

 

5% від вартості нерухомості (продавець-резидент) якщо нерухомість перебуває у власності менше 3 років, або це другий продаж цього року

18% від вартості нерухомості (продавець-нерезидент)

1,5% (продавець платник ПДФО)

0% якщо ПДФО не сплачується

1% (покупець)

 

Купівля-продаж земельної ділянки 1% від ціни об’єкта*

(продавець)

 

 

5% від вартості нерухомості (продавець-резидент) якщо нерухомість перебуває у власності менше 3 років, або це другий продаж цього року

18% (продавець-нерезидент)

1,5% (продавець платник ПДФО)  

Купівля-продаж об’єктів комерційної нерухомості

 

1% від ціни об’єкта*

(продавець)

 

5% від вартості нерухомості (продавець-резидент) якщо нерухомість перебуває у власності менше 3 років, або це другий продаж цього року

18% (продавець-нерезидент)

1,5% (продавець платник ПДФО)

 

1% (покупець)

 

Дарування нерухомості 1% від ціни об’єкта* (обдарований)

окрема категорія осіб звільняється від сплати **

Родичі першого, другого ступеня споріднення – 0%; в інших випадках – 5% від вартості нерухомості (обдаровані громадяни України);

18% обдарований (якщо одна з сторін – іноземець).

1,5% (обдарований- платник ПДФО)

0% якщо ПДФО не сплачується

 

 

 

* під ціною об’єкта розуміється ціна, яка зазначена в договорі купівлі-продажу, але не нижча оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону, та зареєстрованої в єдиній базі даних звітів про оцінку.

** Відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», від сплати держмита звільняються такі категорії громадян:

  • інваліди війни та сім’ї воїнів, які загинули чи пропали без вісті і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
  • інваліди 1 і 2 групи;
  • громадяни, віднесені до І та ІІ категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
  • громадяни, які мають статус постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС третьої категорії, які за станом на 1 січня 1993 роки жили або працювали в зоні обов’язкового відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;
  • громадяни, які мають статус постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС четвертої категорії, постійно проживають або працюють в зоні підвищеного радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

Законодавством України передбачені випадки стягнення податків і зборів у разі здійснення певних правочинів за участі фізичних осіб, пов’язаних з нерухомим майном. Зокрема ст. 172 Податкового кодексу України, п. 6 ст. 2 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» встановлені випадки застосування як бази оподаткування ціни предмету відповідних правочинів або оціночної вартості відповідного нерухомого майна, у разі якщо його ціна менша за вартість. При цьому згідно з ч. 5 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України не зазначено вид вартості майна, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Базою оцінки для визначення оціночної вартості для передбачених Податковим кодексом України цілей є ринкова вартість об’єкта оцінки, що розрахована суб’єктами оціночної діяльності, які визнані такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», або суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель, що визнані такими Законом України «Про оцінку земель». Оцінка об’єктів оцінки проводиться з дотриманням вимог національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна.

З метою підвищення якості послуг із оцінки і запровадження законодавчих важелів, що стимулюватимуть прозорість і якість в питаннях визначення вартості об’єктів оцінки у випадках, передбачених Податковим кодексом України, Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито», зменшення соціальної напруги і незадоволення якістю отриманих послуг замовників оцінки чи інших заінтересованих в її результатах осіб 07.12.2017 був прийнятий, та відповідно 01.01.2018 вступив в дію, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році».

Вказаним Законом вносяться зміни до Податкового кодексу України та запроваджується Єдина база даних звітів про оцінку, у яку, за результатами проведеної оцінки об’єктів, суб’єкти оціночної діяльності подають звіти про оцінку, що підлягають обов’язковій реєстрації у вказаній базі. Ведення Єдиної бази даних звітів про оцінку забезпечує Фонд державного майна України.

Автор інформації: Є.М. Корнеєва

Основні положення доповіді І.О. Голоденко

Новий Закон України «Про житлово-комунальні послуги»

 Дев’ятого листопада 2017 року Верховна Рада України ухвалила новий Закон України  “Про житлово-комунальні послуги”, який регулює відносини між виконавцями і споживачами ЖКП.

Головна мета закону – зруйнувати монополію ЖЕКів та дозволити споживачам самостійно визначати постачальників послуг на договірних умовах.

Зокрема, в Законі  визначено перелік житлово-комунальних послуг, загальні вимоги щодо надання таких послуг та організаційні засади їх комерційного обліку, порядок оплати за їх надання та застосування соціальних нормативів, порядок і особливості укладання, зміни та припинення договорів суб’єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Закон впроваджує типові види договорів, які дозволять співвласникам будинків або окремим споживачам самостійно обирати модель постачання комунальних послуг у їх будинках. Типові договори, які будуть укладатися між споживачами і управителями, повинен затвердити Кабінет Міністрів

Споживачі вправі укласти договорі на отримання всього комплексу житлово-комунальних послуг: на послуги управління, водопостачання, поводження з відходами, газ, електрику. Цю норму впровадили, щоб прибрати з ринку монополію. Та поки незрозуміло, як саме цю ідею реалізовуватимуть. Де-юре можна вибрати будь-кого. Але де-факто вдасться вибрати лише управителя – тобто, компанію, яка виконуватиме, по суті, функції ЖЕКів.

Крім цього, закон передбачає монетизацію субсидій на надання житлово-комунальних послуг.

Окрім комунальних послуг, закон унормовує порядок надання послуги з управління будинком, який раніше юридично не був визначений.

Учасники семінару – під час виступу І.О. Голоденко. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару – під час виступу І.О. Голоденко. Фото © І.С. Канзафарова

Управителем багатоквартирного будинку може бути компанія (юридична особа) або спеціаліст (фізична особа-підприємець), яка надає послуги з управління будинком на підставі договору із співвласниками цього будинку. Основна функція управителя — забезпечити належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб, належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території. У Законі прописані обов’язкові послуги управителя, які будуть затверджені у Типовому договорі Кабміном та додаткові.

З 1 січня 2019 року буде запроваджено професійну атестацію управителів на відповідність кваліфікаційним вимогам професії “менеджер (управитель) житлового будинку (групи будинків)”.

Закон передбачає чотири моделі договірних відносин між споживачами та виконавцями комунальних послуг:

  • індивідуальний договір квартири (облік наданих послуг на вході в будинок та на вході у квартиру);
  • індивідуальний договір будинку (облік наданих послуг лише на вході в будинок);
  • колективний договір (укладається управителем або іншою уповноваженою особою (у тому числі ОСББ) від імені та за дорученням співвласників);
  • колективний споживач (може виступати юридична особа, що об’єднує індивідуальних споживачів (ОСББ, ЖБК).

Зокрема, споживач може відключитися від системи централізованого опалення та постачання гарячої води. У багатоквартирному будинку таке можливе тільки за згодою всіх мешканців (колективний споживач). Окрім того, про розірвання договору потрібно попередити виконавця послуг за два місяці.

Закон передбачає, що за послугу можна платити півціни, якщо вона надана неякісно. Не отримав послуги – не плати взагалі. Але механізм доведення цього поки не розроблений.

Деякі норми вищезгаданого Закону будуть введені в дію з 1 січні 2019 року: нарахування пені в розмірі 0,01% за кожний день у разі несвоєчасної оплати житлово-комунальних послуг, стягнення штрафу на користь споживачів за перевищення нормативних строків проведення аварійно-відновних робіт та запровадження професійної атестації управителів.

Автор інформації: І.О. Голоденко

Основні положення доповіді М.С. Федорко

Огляд окремих законодавчих змін в сфері аліментних правовідносин батьків та дітей

Восьмого липня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який вніс деякі зміни у Сімейний кодекс (далі – СК), Цивільний процесуальний кодекс (далі – ЦПК) та інші нормативні акти, які регулюють аліментування дітей. Розглянемо деякі з цих змін докладніше.

Так, ч. 1 ст. 179 СК тепер закріплює, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. До речі, у попередній редакції закріплювалося, що власником аліментів є той з батьків, на ім’я кого вони виплачуються. Вважаємо, що визнання дитини власником аліментів є цілком логічним та відповідає концепції права власності, втіленої в українському законодавстві.

М.С. Федорко – під час виступу. Фото © І.С. Канзафарова
М.С. Федорко – під час виступу. Фото © І.С. Канзафарова

Статтю 182 СК доповнено нормами, які розширюють обставини, що враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Тепер це можуть бути: наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи (цей мінімум для працездатних осіб, згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», становить: з 1 січня 2018 року – 1762 гривні, з 1 липня – 1841 гривня, з 1 грудня – 1921 гривня), якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.

Змінився мінімальний розмір аліментів на одну дитину. Якщо стара редакція ст. 184 СК передбачала граничний мінімальний розмір аліментів у 30%, тепер ця межа не може бути меншою, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.  Згідно зі статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 р. прожиткові мінімуми для дитини відповідного віку складають: для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2018 року – 1492 гривні, з 1 липня – 1559 гривень, з 1 грудня – 1626 гривень; для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2018 року – 1860 гривень, з 1 липня – 1944 гривні, з 1 грудня – 2027 гривень.

Внесено зміни до порядку стягнення аліментів. Раніше передбачені добровільний порядок (шляхом укладення договору про сплату аліментів на  дитину) та судовий порядок залишилися, але в рамках судового порядку, окрім позову, той з батьків, з ким проживає дитина, або особа, з ким проживає дитина, може звернутися за видачею судового наказу. При цьому розмір аліментів може визначатися як у твердій грошовій сумі (тут діє мінімальний 50%-вий розмір), так і в частці від заробітку. Норма ч. 5 ст. 183 СК закріплює розмір часток, які стягуються в рамках судового наказу:  на одну дитину – 1/4, на двох дітей – 1/3, на трьох і більше дітей – 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Перевага запровадження наказового провадження безспірна, адже значно спрощується та оперативно розглядається питання по суті. Так, статтею 102 ЦПК України визначено, що після прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження судовий наказ по суті вимог видається судом у триденний термін. Сам судовий наказ видається без виклику заявника, боржника та інших осіб, а також без проведення судового засідання.

Змінились підходи щодо визначення заборгованості за аліментами. Згідно зі ст. 195 СК заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою – підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Змін зазнало і положення законодавства про сплату неустойки у разі заборгованості за аліментами. Так, законодавець конкретизував, що пеня у розмірі 1% за кожен день прострочення буде виплачуватися від дня прострочення до дня повного погашення заборгованості або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. При цьому сума такої неустойки не може перевищувати 100% від заборгованості. Таке нововведення захищає інтереси платника аліментів, оскільки убезпечує його від сплати надмірно великих сум неустойки.

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

З 06.02.2018 р. на сайті Міністерства юстиції почав діяти Єдиний реєстр боржників аліментів. Відтепер інформація щодо злісних неплатників аліментів, які мають заборгованість більше трьох місяців, є загальнодоступною. А з 6 березня 2018 року має запрацювати система щомісячного моніторингу закону про посилення відповідальності за несплату аліментів в дії з фіксуванням статистики і показників у регіонах.

Також, 6 лютого 2018 року набув чинності Закон «Про посилення відповідальності за несплату аліментів». Згідно із цим законом, у разі, якщо заборгованість по виплаті аліментів перевищить 6 місяців, боржник вважається злісним з відповідними правовими наслідками у вигляді обмежень: у праві виїзду за кордон, управління авто (заборона управління від 3 до 6 місяцв), користуванні мисливською і пневматичною зброєю. Проте санкція у вигляді обмеження на управління авто не буде застосовуватися, якщо він заробляє за допомогою автомобіля, утримує інваліда, проходить строкову військову службу або мобілізований, а також якщо проходить службу в АТО. Крім того, вводиться адміністративна відповідальність у вигляді суспільно корисних робіт на строк від 120 до 240 годин. За роботу боржнику будуть нараховувати плату не менше мінімальної, яка піде на погашення заборгованості за аліментами. У разі ухилення від робіт, боржника можуть заарештувати на строк до 15 діб.

Зазначеним Законом було внесено зміни й до СК. Так, ст. 157 доповнено п. 5, згідно з яким той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Автор інформації: М.С. Федорко

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР, ПРИСВЯЧЕНИЙ НОВЕЛАМ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА (14.02.2018)

Чотирнадцятого  лютого 2018 року  на кафедрі цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відбувся науково-практичний семінар, присвячений новелам цивільного процесуального законодавства, на якому як доповідач виступила старший викладач кафедри, адвокат Юлія Олексіївна Пилипенко.

Ю.О. Пилипенко – під час виступу. Фото © І.С. Канзафарова
Ю.О. Пилипенко – під час виступу. Фото © І.С. Канзафарова

Свою доповідь вона присвятила ухваленому Верховною Радою 28 листопада 2017 року Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ, який з 15 грудня 2017 р. набрав чинності. Цей Закон став однією з ланок судової реформи та відобразив конституційні зміни, що набрали чинності ще 30 вересня 2016 р.

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Зокрема вона зазначила, що в новій редакції Цивільний процесуальний кодекс: запроваджує нові інститути та поняття цивільного процесуального права (малозначні спори, малозначні справи, справи незначної складності);   передбачає новий зміст, порядок та строки подання заяв по суті, клопотань, зокрема заяв про відвід суддів; вносить зміни до строків та порядку подання доказів; встановлює адвокатську монополію; вперше передбачає нових процесуальних учасників – експерта з питань права та помічника судді; вносить  зміни до переліку процесуальних прав та обов’язків сторін; вводить інститути попереднього визначення судових витрат, забезпечення судових витрат та зустрічного зобов’язання позову;  змінює строки розгляду справи по суті; встановлює нові строки та порядок оскарження судових рішень; змінює порядок розгляду справ судом касаційної інстанції тощо.

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Революційне нововведення стосується одного з основоположних принципів цивільного права та процесу – відтепер спосіб захисту може бути визначений позивачем на власний розсуд.

Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова
Учасники семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Особливістю нової редакції ЦПК України є змога законодавця «йти у ногу» зі  світовим прогресом у сфері комп’ютеризації: передбачено запуск і початок функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка забезпечить обмін документами (надсилання та отримання документів, зокрема електронних доказів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, що дозволить суду проводити розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі.

А.Р. Романов – під час семінару. Фото © І.С. Канзафарова
А.Р. Романов – під час семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Приймаючи вищезазначені зміни, законодавець розраховує на те, що внесені зміни сприятимуть подоланню процесуальних проблем, що до цього часу перешкоджали швидкому та ефективному судовому захисту в Україні. З цією метою запроваджено нові процесуальні механізми: розгляд справ у спрощеному провадженні, відповідальність за зловживання правами та введення суду в оману, впровадження «електронного суду».

В.А. Завертнева-Ярошенко – під час семінару. Фото © І.С. Канзафарова
В.А. Завертнева-Ярошенко – під час семінару. Фото © І.С. Канзафарова

Внесені зміни містять також і негативні моменти. Так, нова редакція Цивільного процесуального кодексу містить велику кількість термінів, що носять оціночний характер та не мають нормативного визначення, що є неприпустимим. Крім того, надто великий обсяг питань, без чіткої прив’язки до меж норм закону, віднесено до дискреційних повноважень суду, що тягне за собою можливість суб’єктивного відношення суду до справи та учасників процесу.

Неприйнятним у змінах, що відбулися, зокрема, є той факт, що Закон не передбачив перехідного періоду для справ, провадження у яких було розпочато до набрання ним чинності. Подібний стан речей призвів до звуження обсягу процесуальних прав учасників, фактично не дав можливості судам та учасникам судового спору «закінчити гру за тими правилами, за якими її було розпочато», що прямо суперечить положенням ст. 22 Конституції України.

Безумовно, внесення змін є необхідною умовою для здійснення судової реформи та побудови системи чесного та прозорого правосуддя. Проте діюча редакція ЦПК України поки що не відповідає повною мірою поставленим судовою реформою цілям і не може стовідсотково забезпечити захист осіб, що звертаються до суду, для відновлення своїх порушених прав та інтересів, і потребує безлічі законодавчих змін, доповнень і роз’яснень.

Ю.О. Пилипенко – під час дискусії. Фото © І.С. Канзафарова
Ю.О. Пилипенко – під час дискусії. Фото © І.С. Канзафарова

Питання, висвітлені у доповіді Ю.О. Пилипенко, були із зацікавленістю обговорені учасниками семінару. Активну участь у дискусії взяли доценти О.М. Потопахіна, В.В. Валах, магістрант 5 курсу денної форми навчання спеціальності “Право” економіко-правового факультету ОНУ імені І.І. Мечникова А.Р. Романов та ін.

Автор інформації:  Ю.О.  Пилипенко