Всі записи автора Адміністрація

Круглий стіл, присвячений 30-м роковинам чорнобильської катастрофи

На виконання рекомендацій Міністерства освіти і науки України, 25 квітня 2016 року на економіко-правовому факультеті ОНУ імені І.І. Мечникова відбувся Круглий стіл «Правові механізми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи», присвячений 30-м роковинам  зазначеної події.

М.А.Гора і М.С.Федорко

Організаторами Круглого столу виступили кафедра цивільно-правових дисциплін та Наукова бібліотека ОНУ імені І.І. Мечникова.

Загальне керівництво заходом здійснювала старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін М.С. Федорко. У заході взяли участь викладачі кафедри цивільно-правових дисциплін (доцент Д.М. Ситніков, доцент О.В. Толкаченко, старший викладач М.А. Гора), співробітники читальної зали  (на Французькому бульварі, 24/26) Наукової бібліотеки ОНУ імені І.І. Мечникова та студенти економіко-правового факультету.

Учасники Круглого столу
Учасники Круглого столу

Перед засіданням Круглого столу співробітники читальної зали Наукової бібліотеки ОНУ імені І.І. Мечникова презентували книжково-ілюстровану виставку «Чорнобильський вітер у душах» і познайомили учасників Круглого столу з ресурсами бібліотеки.

З доповідями на Круглому столі виступили: студентка 6 курсу заочної форми навчання  К. Муравльова (тема «Чорнобильська катастрофа: наслідки та шляхи їх подолання»); студентка 5 курсу денної форми навчання О. Холостенко (тема «Правові аспекти Чорнобильської проблематики»; студентка 5 курсу денної форми навчання Г. Рябоконь (тема “ЧАЕС і міжнародне співробітництво”); студентка 2 курсу денної форми навчання О. Звоненко (тема «Рибальство в зоні відчуження»); студентка 2 курсу денної форми навчання І. Короленко (тема «Фауна в Чорнобильській зоні – розвиток або вимирання?»); студентка 2 курсу денної форми навчання Н. Кісса (тема «Чорнобиль як сховище відпрацьованого ядерного палива»).

Презентація виставки «Чорнобильський вітер у душах»
Презентація виставки «Чорнобильський вітер у душах»

В обговоренні доповідей взяли участь викладачі кафедри цивільно-правових дисциплін та студенти 2, 3, 4 курсів денної форми навчання економіко-правового факультету. Після Круглого столу відбулась демонстрація  документального фільму, присвяченого Чорнобильській катастрофі та її наслідкам.

Інформацію підготувала: М.С. Федорко

Ядерна і радіаційна безпека: виклики сьогодення та можливі шляхи вирішення проблем

Крім негативних наслідків від використання атома у військових і мирних цілях, на сьогоднішній день існує ще одна загроза у забезпеченні радіаційної безпеки. Йдеться про терористичну загрозу як про новий виклик сучасності. Недавні події в Брюсселі показали, що АЕС є досить уразливими місцями в національній і міжнародній безпеці.

Двадцять п’ятого березня газета «Libération» опублікувала розслідування про заходи безпеки на бельгійських об’єктах атомної енергетики. Спеціальний кореспондент «Libération» в Бельгії Ізабелль Анн зазначила, що багато чого свідчить про те, що саме АЕС були метою терористів.

Офіційний представник AFCN Себастьян Берг у лютому говорив про те, що бельгійським об’єктам ядерної енергетики нічого не загрожує і що мова йде про превентивні заходи, достатні для запобігання можливих подій.

Як зазначає «Libération», якщо у Франції АЕС охороняють спеціальні підрозділи жандармерії, то у Бельгії охорону цих об’єктів доручили приватній компанії G4S. Співробітники цієї компанії не мають права затримувати підозрілих осіб, а в разі необхідності повинні викликати поліцію.

При цьому в Greenpeace неодноразово доводили можливість проникнення на територію АЕС і навіть ймовірність доступу до герметичної оболонки реакторів.

Наприкінці 2015 року уряд Бельгії оголосив про створення спеціального підрозділу поліції, який, поміж іншого, повинен буде нести службу на об’єктах ядерної енергетики. Однак в разі підвищення рівня терористичної загрози до максимального —  четвертого — охорону на ядерних об’єктах повинна буде здійснювати армія [1].

В Україні проведення антитерористичної операції в 2014 році спонукало органи державної влади посилити систему фізичного захисту об’єктів паливно-енергетичного комплексу України, зокрема — атомних електростанцій нашої країни, з метою запобігання актам ядерного тероризму.

На жаль, у теперішніх умовах зросла актуальність робіт по диверсифікації як постачання пального на АЕС України, так і поводження з відпрацьованим ядерним паливом.

На територіях, непідконтрольних Україні, на щастя, немає ядерних установок, присутні лише ядерні матеріали в невеликих кількостях у вигляді радіаційного захисту контейнерів для транспортування та зберігання джерел іонізуючих випромінювань (ДІВ) і апаратів променевої терапії в онкологічних клініках, а також високоактивні ДІВ.

Яскравим прикладом жахливого, негативного впливу наслідків аварії на АЕС і масштабного радіаційного забруднення навколишнього середовища є катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції.

Внаслідок цього, радіоактивного забруднення зазнала не тільки територія України, а й території Білорусі і Росії. Загальна площа радіоактивного забруднення становить понад 30 тис. кв. м. Випадіння радіоактивних речовин спостерігалось і в державах Західної Європи, підвищився радіоактивний фон у Скандинавії, Японії та США.

Необхідно зазначити, що на сучасному етапі використання атомної енергії Україна займає 10-е місце в світі, має 15 реакторів, у тому числі найбільшу атомну станцію в Європі, а також другу за потужністю АЕС у світі — Запорізьку атомну електростанцію.

Разом з тим, слід сказати, що існує думка про те, що при дотриманні найсуворішого контролю і беззастережного дотримання вимог екологічної безпеки, атомна енергетика в даний час є екологічно чистішою і дешевшою, ніж теплова. У розвинених країнах вона забезпечує від 15 до 70 відсотків всієї електроенергії, що виробляється (у Франції —  70 відсотків, США —  17, Швеції — 50, Канаді — 15 відсотків).

Звичайно, якщо говорити про викиди озоноруйнуючих речовин, які посилюють парниковий ефект, то ця думка є вірною. Однак на наш погляд, вже знайдено абсолютно безпечний і екологічно доцільний вид джерела енергії, здатний замінити і атомні, і теплоелектростанції. Розвинені країни на сьогоднішній день у достатньому обсязі використовують такі альтернативні джерела енергії. Як приклад можна навести Німеччину, яка, після аварії на АЕС Фукусіма-1 (в Японії), маючи 19 (за станом на 2011 рік) атомних електростанцій, за невеликий період часу скоротила їх до 8, а до 2020 року планує відмовитися від решти. Адже всім відомо, що в разі аварії атомні станції становлять дуже серйозну небезпеку для людей і навколишнього середовища. За час експлуатацій АЕС у світі сталася низка великих аварій: 1961 рік — в Айдахо-Фолс (США); 1979 рік —  на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарісберзі (США); 1986 рік — на Чорнобильській АЕС; 2011 рік —  на АЕС «Фукусіма-1» в Окума (Японія). І це далеко не повний перелік.

Аварії на АЕС мають значні відмінності від ядерних вибухів. Їх відмінність — у більшій тривалості викидів, які змінюють напрямок потоком повітряних мас. Тому практично немає можливості спрогнозувати розміри зон ураженості.

Радіоактивне забруднення навколишнього середовища діє на людину шляхом зовнішнього та внутрішнього опромінення.

Зовнішнє опромінення —  це опромінення за рахунок радіоактивного забруднення місцевості. Воно підлягає контролю і залежить від рівня радіації на місцевості. Внаслідок Чорнобильської катастрофи на території України радіацією були забруднені території 12 областей, 86 адміністративних районів, 2311 населених пунктів, де загалом проживає близько 2 млн 600 тис. жителів, у тому числі —  600 тис. дітей. Було забруднено радіонуклідами понад 7 млн га землі, серед яких — 3 млн га сільськогосподарських угідь та 2 млн га лісових масивів [2].

У результаті попадання радіоактивних речовин в організм людини уражається щитовидна залоза, виникає променева хвороба. У даний час спостерігається тенденція до збільшення онкологічних захворювань, захворювань ендокринної системи, системи кровообігу, травлення, а також захворювань, пов’язаних з імунною системою.

На сьогодні практично ніхто не застрахований від наслідків аварії на об’єктах атомної промисловості. Навіть сотні і тисячі кілометрів від АЕС не можуть бути гарантією безпеки. Наслідки аварії на ЧАЕС вийшли за межі однієї держави і наочно продемонстрували необхідність міжнародного співробітництва в ядерній енергетиці.

Внутрішнє опромінення проходить в основному при вживанні продуктів харчування та води, забруднених радіонуклідами, систематичне споживання яких призводить до накопичення їх в організмі людини.

У 2016 році Україна і весь світ відзначатимуть 30-ту річницю страшної аварії на Чорнобильській АЕС, наслідки від якої до сих пір відчуває на собі не тільки наша країна. Питання ядерної та радіаційної безпеки не втрачають своєї актуальності і виходять за рамки національних кордонів. У зв’язку з цим, стає очевидним, що розширення і зміцнення міжнародних відносин у сфері ядерної і радіаційної безпеки дуже важливі в цілому для всього світу і для нашої країни, зокрема.

Згідно з Доповіддю про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні у 2014 році, яка була підготовлена Державною інспекцією ядерного регулювання України, в нашій країні забезпечений стійкий і безпечний режим роботи АЕС відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та положень Конвенції про ядерну безпеку. На системній основі впроваджуються заходи щодо підвищення рівня безпеки діючих АЕС України, відповідно до вимог національних норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, рекомендацій Міжнародного агентства з атомної енергії та з урахуванням передової міжнародної практики. Слід зазначити, що в цій системі на особливу увагу заслуговують нормативні або правові заходи, які носять не лише регулюючий, але і превентивний характер.

В цілому, правові заходи забезпечення ядерної та радіаційної безпеки в Україні закріплені в Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Вони включають: створення правових основ системи управління в сфері використання ядерної енергії та системи регулювання безпеки при використанні ядерної енергії; встановлення прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади, підприємств, установ і організацій, посадових осіб і персоналу, а також громадян щодо їх діяльності, пов’язаної з використанням ядерної енергії; дотримання норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії та ін. [4].

А відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» цілями радіаційної безпеки є: пріоритет захисту життя та здоров’я персоналу, населення та навколишнього природного середовища; розмежування функцій державного контролю і управління у сфері поводження з радіоактивними відходами; реалізація державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами шляхом розробки та виконання довгострокової Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами [5].

Підсумовуючи, можна сказати, що ядерна та радіаційна безпека досягається шляхом дотримання на всіх етапах комплексу санітарно-гігієнічних, інженерно-технічних і організаційно-правових вимог, що забезпечують захист персоналу, населення, а також навколишнього середовища від їх негативного впливу.

Слід зазначити, що ще однією важливою складовою комплексу заходів щодо забезпечення ядерної та радіаційної безпеки є фінансування даного виду діяльності. Відповідно до згаданої раніше Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіаційними відходами, воно повинно здійснюватися за рахунок Державного бюджету України, коштів Державного фонду поводження з радіоактивними відходами тощо. Однак в такому фінансовому становищі, в якому опинилася зараз наша країна, здійснення цієї програми залишається під питанням. На наш погляд, вирішення цього питання полягає у створенні спеціальних незалежних фондів. Тим більше, що створення незалежних структур і фінансових фондів щодо поводження з радіоактивними відходами є обов’язковою умовою для країн Центральної і Східної Європи, які заявили про свій намір стати членом ЄС.

Успішним прикладом вирішення питання про фінансування захоронення радіоактивних відходів в геологічних формаціях є США, де створено Фонд ядерних відходів. Суть рішення полягає у встановленні податку на кожну кіловат-годину електроенергії, що виробляється на атомних електростанціях США, який становить 0,1%. Це не викликало істотного зростання вартості електроенергії, але гарантувало матеріальне забезпечення всіх робіт зі спорудження сховищ високоактивних ядерних відходів в глибоких геологічних формаціях» [6, с. 6-7].

Хочеться сподіватися, що діючі в Україні 15 атомних реакторів, які виробляють майже половину всієї споживаної в країні електроенергії, не є «бомбою уповільненої дії», і тривала криза в Україні не принесе нам бід, пов’язаних з використанням ядерної енергії та поводженням з радіоактивними відходами.

 

Література:

  1. Чи можуть бельгійські АЕС бути метою терористів? [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://com.ua…mogli-li-belgijskie…terroristov/
  2. Природні багатства України. Джерела, зони дії та рівні забруднень навколишнього середовища при аваріях на АЕС. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ruistochniki_zony_deistvija_i_urovne.html
  3. Доповідь про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні у 2014 році. [Электронный ресурс]. — Режим доступу: http://gov.uanuclear/doccatalog/document?id=105832
  4. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 21.03.1995 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://arch.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z950039.html
  5. Про радіоактивні відходи: Закон України від 30.06.1995 року // Відомості Верховної Ради України. — № 27. —  Ст. 198.
  6. Батенін В.Б. Інвестиції для електроенергетики: ілюзії та реалії // Промислові відомості. — № 10. — С. 4-13.

Інформацію підготувала: О.В. Толкаченко

Щодо строку позовної давності для стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації

Другого березня 2016 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядала справу за позовом заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави до Особа_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Технолайн Систем», про відшкодування шкоди.

Суть справи: Суди у справі, яка переглядалась, встановили, що постановою прокурора Печерського району м. Києва від 21 квітня 2011 року порушено кримінальну справу за обвинуваченням колишнього генерального директора ДП НСК «Олімпійський» Особа_1 за ознаками складів злочинів, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Вказаною постановою встановлено, що наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 26 квітня 2007 року Особа_1 призначено на посаду генерального директора ДП НСК «Олімпійський». Відповідно до Розділу І Контракту з керівником ДП НСК «Олімпійський» від 26 квітня 2007 року, укладеного між Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту та Особа_1, останній, як керівник, зобов’язаний безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна.

Вісімнадцятого червня 2008 року між ДП НСК «Олімпійський», в особі генерального директора Особа_1, і товариством з обмеженою відповідальністю «Технолайн Систем» (далі – ТОВ «Технолайн Систем») укладено договір про виконання робіт з демонтажу пластикових сидінь на секторах ДП НСК «Олімпійський» вартістю 249 тис. 123 грн. Кошти в указаній сумі 21 – 24 липня 2008 року ДП НСК «Олімпійський» перерахувало ТОВ «Технолайн Систем». Однак, фактично роботи за договором від 18 червня 2008 року виконано не ТОВ «Технолайн Систем», а працівниками ДП НСК «Олімпійський» та членами Федерації футболу України. Постановою старшого слідчого прокуратури Печерського району м. Києва від 21 червня 2011 року перекваліфіковано дії Особа_1 з частини п’ятої статті 191, частини другої статті 366 КК України на частину другу статті 367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки).

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2011 року Особа_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, внаслідок застосування до нього акта амністії у зв’язку з досягненням 60-річного віку; провадження у справі закрито з нереабілітуючих підстав; цивільний позов заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ДП НСК «Олімпійський» до Особа_1 залишено без розгляду. З позовною заявою у цій справі перший заступник прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ДП НСК «Олімпійський» звернувся до суду в квітні 2012 року.

В обвинувальному висновку по кримінальній справі за обвинуваченням Особа_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, вказано, що вина у вчиненні злочину доведена зібраними у справі доказами, одним з яких є акт ревізії фінансово-господарської діяльності ДП НСК «Олімпійський» від 6 березня 2009 року Номер_1. Згідно з поясненнями Особа_1 вказаним актом від 6 березня 2009 року виявлено шкоду та саме на його підставі порушено кримінальну справу.

Суди, які розглядали зазначену справу не звернули увагу на наявність акту ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, що відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України і є днем, коли роботодавець мав змогу дізнатись про завдану працівником шкоду.

З повним текстом рішення Верховного Суду України можна ознайомитись за наступним посиланням: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/7864c99c46598282c2257b4c0037c014/9baf86ad7d77e417c2257f78002d5c19/$FILE/6-1263цс15.doc

При вирішенні справи одним із проблемних питань стало застосування судами позовної давності, зокрема, положень Глави 19 ЦК України (“Позовна давність”) до трудових правовідносин. На думку Верховного Суду України, одночасне застосування судом до спірних правовідносин статті 264 ЦК України та статті 233 КЗпП України є неправильним. Судами нижчих інстанцій днем виявлення заподіяної працівником шкоди роботодавцю визнано день винесення обвинувального акту.

Проте, відповідно до чинного законодавства у галузі праці, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», наголошує на тому, що судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово- господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Схожі положення містяться в Трудовому кодексі Російської Федерації (згідно із ст. 392 роботодавець має право звернутися до суду для відшкодування працівником шкоди, заподіяної роботодавцеві, протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди), Трудовому кодексі Молдови (згідно з ч. 4 ст. 344 у разі виникнення розбіжностей щодо порядку відшкодування шкоди сторони вправі звернутися в судову інстанцію протягом одного року з дня встановлення розміру збитку).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 364 Проекту Трудового кодексу України (реєстраційний номер 1658 від 27.12.2014), що визначає строки звернення до суду за вирішенням індивідуальних трудових спорів,  працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення індивідуального трудового спору протягом одного року з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, а у справах про звільнення, переведення на іншу роботу, незаконну відмову у прийнятті на роботу – у місячний строк з дня звільнення, переведення на іншу роботу або відмови у прийнятті на роботу. Отже, щодо звернень роботодавця строк позовної давності не встановлено.

Статтею 341 Проекту Трудового кодексу України закріплено, що встановлення факту завдання працівником майнової шкоди роботодавцю та визначення її розміру здійснюється в порядку, встановленому для притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення до працівника може застосовуватися роботодавцем не пізніше ніж протягом місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку без урахування часу відсутності працівника на роботі незалежно від причин, а також часу провадження у кримінальній справі або у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з протиправними діями працівника (ст. 333 Проекту Трудового кодексу України).

Право роботодавця звернутися до суду з позовом про відшкодування прямої дійсної майнової шкоди гарантується в випадку, якщо розмір прямої дійсної майнової шкоди, що підлягає стягненню з працівника, перевищує його середню місячну заробітну плату та працівник відмовився від її добровільного відшкодування, але жодного часового обмеження щодо звернення до суду не встановлено.

Отже, сьогодні відбувається реформування інституту матеріальної відповідальності в трудовому праві. Проект Трудового Кодексу України в частині матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин потребує доопрацювання та законодавчого врегулювання відповідності Конституції України та чинним міжнародним договорам.

А ст. 364 Проекту Трудового кодексу України слід доповнити  положенням, яким було б врегульовано конкретно питання про строк позовної давності, протягом якого роботодавець може звернутися до суду з позовом про  стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, організації, установі.

Інформацію підготувала: О.В. Байло

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР З ПРОБЛЕМИ СПЕЦКОНФІСКАЦІЇ МАЙНА

П’ятнадцятого квітня 2016 року кафедра цивільно-правових дисциплін і кафедра кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко-правового факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова провели спільний науково-практичний семінар, присвячений питанням, пов’язаним із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» від 18.02.2016 р. № 1019-VIII.

 Докладніше дивись: http://onucivil.com.ua/2016/04/15/

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР З ПРОБЛЕМИ СПЕЦКОНФІСКАЦІЇ МАЙНА

П’ятнадцятого квітня 2016 року кафедра цивільно-правових дисциплін і кафедра кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко-правового факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова провели спільний науково-практичний семінар, присвячений питанням, пов’язаним із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» від 18.02.2016 р. № 1019-VIII.

У семінарі взяли участь викладачі та аспіранти зазначених кафедр, а також студенти 3-го курсу денної форми навчання спеціальності «Правознавство».

Відкрила семінар завідувачка кафедри цивільно-правових дисциплін, доктор юридичних наук, професор І. С. Канзафарова, яка пояснила, чому саме в цей час було ініційовано проведення такого заходу.

З доповідями на семінарі виступили: кандидати юридичних наук, доценти, доценти кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Т. О. Павлова та О. М. Миколенко; старші викладачі кафедри цивільно-правових дисциплін М. С. Федорко та Є. М. Корнеєва.

В обговоренні доповідей взяли участь: завідувач кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики, кандидат юридичних наук, доцент І. А. Дришлюк; кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін, заступник декана економіко-правового факультету Л. М. Зілковська; кандидат юридичних наук, професор, декан економіко-правового факультету В. І. Труба та ін.

Т. О. Павлова у своїй доповіді зосередила увагу на правовій природі спецконфіскації як форми державного реагування на злочин.

Т. О. Павлова
Т. О. Павлова

Зокрема вона зазначила, що у чинному Кримінальному кодексі України (далі — КК України) поняття конфіскації майна розуміється в двох аспектах: як додатковий вид кримінального покарання (розділ X Загальної частини КК України) та як інший захід кримінально-правового характеру — спеціальна конфіскація (розділ XIV Загальної частини КК України).

Конфіскація майна як додатковий вид кримінального покарання полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ч. 1 ст. 59 КК України). Поняття спеціальної конфіскації як іншого заходу кримінально-правового характеру передбачено в ст. 961 КК України. Воно зазнало суттєвих змін на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» від 18.02.2016 р. № 1019-VIII (далі — Закон України від 18.02.2016 р.).

Поняття спеціальної конфіскації як іншого заходу кримінально-правового характеру фактично дублює поняття конфіскації майна, закріплене у ч. 1 ст. 59 КК України, з тією різницею, що конфіскація майна як додатковий вид покарання застосовується до майна, яке знаходиться у власності засудженого, а спеціальна конфіскація, відповідно до ч. 1 ст. 962 КК України, застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, — переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Аналіз норм Особливої частини КК України свідчить про те, що законодавець Законом України від 18.02.2016 р. виключив спеціальну конфіскацію із санкцій, тим самим цей захід перестав підсилювати каральний вплив кримінальних покарань, а може застосовуватися також поряд з іншими заходами кримінально-правового характеру — у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених КК України, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 3 ст. 962 КК України).

Отже, законодавець передбачив ст. 59 КК України та ст.ст. 961, 962 КК України у різних розділах Загальної частини КК України, прагнучі закріпити конфіскацію майна та спеціальну конфіскацію як різні форми державного реагування на злочин (суспільно небезпечне діяння), але при цьому фактично не проводить між ними суттєвої змістовної різниці, трактуючи конфіскацію майна та спеціальну конфіскацію як «примусове безоплатне вилучення».

 О. М. Миколенко розповіла про забезпечення спеціальної конфіскації заходами кримінального процесуального характеру.

О. М. Миколенко
О. М. Миколенко

Зокрема вона зазначила, що законодавець у ст. 170 КПК України допускає, з метою забезпечення спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання, арешт майна.

Арешт майна — тимчасове позбавлення за рішенням слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав або розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину; підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи; для забезпечення цивільного позову; стягнення з юридичної особи одержаної неправомірної вигоди; можливої ​​конфіскації майна.

Основним завданням арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження, є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі або відчуження.

Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення і розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, в тому числі — шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягає спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона придбала його безкоштовно або за вищу або нижчу ринкову вартість і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає ознакам, зазначеним у пунктах 1–4 ч. 1 ст. 962 КК України.

Арешт, як захід забезпечення кримінального провадження, застосовується на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК.

У невідкладних випадках і виключно з метою збереження речових доказів або забезпечення можливої конфіскації чи спеціальної конфіскації майна у кримінальному провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за рішенням Директора Національного антикорупційного бюро України (або його заступника), погодженим прокурором, може бути накладено попередній арешт на майно або кошти на рахунках фізичних або юридичних осіб у фінансових установах. Такі заходи застосовуються строком до 48 годин. Невідкладно після прийняття такого рішення, але не пізніше ніж протягом 24 годин, прокурор звертається до слідчого судді із клопотанням про арешт майна.

Арешт може бути накладений у встановленому КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

Згідно із ст. 100 КПК, питання про спеціальну конфіскацію вирішується судом при ухваленні судового рішення. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається відповідно до статей 171–174 КПК.

Учасники семінару
Учасники семінару

М. С. Федорко дала характеристику спецконфіскації як підстави припинення права власності.

Зокрема вона зазначила, що формальною підставою для появи в Україні інституту спеціальної конфіскації став Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» № 222-VII, прийнятий 18.04.2013 р. (вступив в силу 15.12.2013 року).

Надалі механізм спеціальної конфіскації змінювався. Останні зміни було внесено Законом від 18.02.2016 р.

Спеціальна конфіскація (далі — СК) вже давно застосовується в більшості інших країн, поступово замінюючи собою загальну конфіскацію. До таких країн належать, наприклад: Австрія, Азербайджан, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Литва, Португалія, Російська Федерація, Туреччина, Франція, Чилі, Швеція, Швейцарія, Естонія.

Є країни, де загальна конфіскація паралельно існує зі спеціальною конфіскацією (наприклад, у Франції, в деяких країнах СНД).

Застосування СК також передбачено Директивою Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування і конфіскації засобів вчинення злочинів і доходів, одержаних злочинним шляхом в Європейському Союзі».

Аналізуючи спецконфіскацію як підставу припинення права власно­сті, доцільно буде її розглянути в порівнянні із загальною конфіскацією. Спільним між ними є те, що держава (і в одному, і в іншому випадку) безоплатно вилучає у особи майно на підставі рішення суду.

Відмінності проявляються у таких характеристиках.

  1. За суб’єктами, у яких вилучається майно: загальна конфіскація застосовується до майна тільки засудженого; спецконфіскація може бути застосована до майна як особи, що вчинила злочин, так і до майна третіх осіб (у певних випадках).
  1. В залежності від значення джерела і характеру набуття майна: при загальній конфіскації вилучається майно, що належить на праві власності засудженому, незалежно від того, коли, яким чином воно було набуте, і незалежно від того, пов’язане чи ні це майно будь-яким чином з вчиненим злочином (тому конфіскація розглядається як міра покарання); при спецконфіскації, згідно зі ст. 962 КК, підлягає вилученню тільки майно, яке так чи інакше пов’язане з вчиненням злочину. Вказана стаття конкретизує такий зв’язок майна зі злочином, а саме: доходи від злочину, предмет злочинної діяльності, знаряддя скоєння злочину. Тобто метою спецконфіскаціі є позбавлення злочинця або особи (третьої особи), яка знала про зв’язок майна зі злочином, зазначеного майна. У цій частині спецконфіскація відповідає міжнародній концепції спецконфіскації і, у порівнянні із загальною конфіскацією, забезпечує справедливу рівновагу між інте­ресами суспільства і правами окремої людини, оскільки дозволяє вилучати всі активи (доходи), отримані в результаті вчинення злочину, і при цьому законно набуте майно не вилучається.
  1. В залежності від обсягу майна, що вилучається: при загальній конфіскації відсутня можливість вилучення майна, що було використано, перетворено в інше майно; при спецконфіскації, у разі якщо гроші, цінності або інше майно були повністю або частково перетворені в інше майно, то останнє підлягає вилученню. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна неможлива в результаті їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна. Вважаємо, що на практиці це може виявитися істотною прогалиною, тому що практично неможливо в повній мірі дове­сти, що, наприклад, саме ці діаманти або машина були куплені на гроші, отримані злочинним шляхом.
  1. В залежності від можливості вилучення майна у третьої особи: при загальній конфіскації відсутня процесуальна можливість вилучення майна, яке пов’язане зі злочином або отримано в результаті його вчинення, проте на момент винесення вироку передано третій особі; при спецконфіскації, відповідно до п. 4 ст. 962 КК, майно, передане особою, яка вчинила злочин (суспільно-небезпечне діяння), третій особі, може бути конфісковано. Але у третьої особи можна вилучити майно тільки за умови встановлення в судовому порядку на основі достатніх доказів того, що третя особа знала або повинна була знати про зазначені в п. 4 ст. 962 КК обставини, тобто про обставини «пов’язаності» набутого майна зі злочином.
Учасники семінару
Учасники семінару

Слід зазначити, що 3-й абзац п. 4 ст. 962 КК встановлює, що «спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача». Таким чином, КК оперує категорією «добросовісний набувач», яка є цивільно-правовою.

Аналіз відповідних норм Цивільного та Кримінального кодексів дозволяє дійти висновку про відмінність підходів щодо сутності цієї категорії. У статті 388 Цивільного кодексу добросовісність визначається, виходячи з факту обізнаності набувача про те, що відчужувач не має права здійснювати таке відчуження, в той час як в Кримінальному кодексі добросовісність набувача пов’язується з його обізнаністю про причетність відчужуваного майна до злочину.

Подібними критеріями добросовісності третьої особи оперує Директива Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС при визначенні можливості спеціальної конфіскації у третьої особи, де, зокрема, йдеться про розумне припущення, що майно могло бути набуте в результаті доходів, одержаних злочинним шляхом, оскільки вартість майна не відповідає розміру офіційного доходу. Оскільки на основі зазначеної Директиви розроблялися норми про спецконфіскацію в Україні, подібний підхід до категорії добросовісності набувача був відтворений у Кримінальному кодексі.

Є. М. Корнеєва дала характеристику спецконфіскації з позицій захисту права власності. Зокрема вона звернула увагу на таке.

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у ст. 1 («Захист власності») встановлює: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства, і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Проте зазначені положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за кори­стуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Позбавлення права власності не може бути передбачене національним законом, якщо такий закон суперечить загальним принципам міжнародного права, серед яких важливим є принцип, закріплений у ч. 2 ст. 17 Загальної декларації прав людини: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна».

Питання так званої розширеної конфіскації, яку у нас називають спеціальною, регулює 42-а Директива ЄС, згідно з якою не можна забрати в режимі розширеної або спеціальної конфіскації майно до рішення суду.

Не можна забирати майно у третьої особи, яка є добросовісним набувачем. Тобто якщо людина чесно купила майно, заплатила чесні ринкові гроші, вважається, що вона придбала цю власність добросовісно. Поряд із цим, доки людину суд не визнав корупціонером, у неї не можна забрати майно. Це базовий принцип права власності в усьому світі.

Відповідно до законодавства ЄС, аби захистити свій статус добросовісного (bona fide) покупця, третя сторона має здійснити додаткові кроки з комплексної перевірки (due diligence), і він/вона можуть стикатися з ризиком втручання правоохоронних органів там, де він/вона купили свою власність нижче від ринкової ціни, чи коли він/вона могли підозрювати, як розумний спостерігач, що власність могла бути результатом злочину.

Відповідно до частин четвертої і шостої ст. 41 Конституції України, «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом».

Закон про спецконфіскацію майна визначає треті особи, майно яких може бути арештовано, як особи, що отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін, на суму значно нижчу ринкової вартості або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі: отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації. Аналізуючи наведене визначення, ми бачимо, що треті особи — це фактично сторони цивільних правовідносин: покупець, обдарований тощо.

Положення зазначеного Закону фактично нівелюють принцип правомірності правочину. Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Але згідно зі змінами, яких очікує КПК, слідчий, фактично, буде брати на себе повноваження суду і без судового розгляду визначати, чи дійсний цей правочин, чи ні.

Крім того, яким чином слідчий буде поділяти у своїй уяві майно на таке, що належить добросовісному набувачеві, і таке, яке не перебуває у володінні добросовісного набувача?

Вважаємо, що застосування інституту спецконфіскації у запропонованому законодавцем вигляді може призвести до порушення прав громадян.

Автори інформації:
Т. О. Павлова, О. М. Миколенко,
  М. С. Федорко, Є. М. Корнеєва

Засідання студентського наукового гуртка з трудового права та права соціального забезпечення

Дванадцятого квітня 2016 р. відбулося чергове засідання студентського наукового гуртка з трудового права та права соціального забезпечення за темою: «Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю та охорону праці на виробництві».

Докладніше дивись: http://onucivil.com.ua/2016/04/12

Засідання студентського наукового гуртка з трудового права та права соціального забезпечення

Дванадцятого квітня 2016 р. відбулося чергове засідання студентського наукового гуртка з трудового права та права соціального забезпечення за темою: «Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю та охорону праці на виробництві».

Під час засідання наукового гуртка
Під час засідання наукового гуртка

У засіданні гуртка, крім його керівника – кандидата юридичних наук, доцента О.М. Потопахіної та студентів, також взяли участь старші викладачі кафедри цивільно-правових дисциплін О.В. Байло і М.А. Гора.

Одним із найважливіших інститутів трудового права, без сумніву, є інститут охорони праці, який при переході до ринкових умов господарювання є одним із найвразливіших у системі трудового права.

Під час засідання наукового гуртка
Під час засідання наукового гуртка

Існуюча в Україні система перевірки безпеки праці потребує удосконалення та приведення її до міжнародних стандартів. Україні потрібно нині вивчати досвід розвинених європейських країн та впроваджувати в своє законодавство докорінні зміни, які дозволять уникнути негативних наслідків у процесі виробництва. Тільки таким чином Україна зможе гарантувати працівникам безпеку виробництва і покращити економічні показники.

Під час засідання наукового гуртка
Під час засідання наукового гуртка

Студентство завзято прониклося проблематикою наукового гуртка. Студентами економіко-правового факультету були підготовлені доповіді за різною тематикою, зокрема значна увага була приділена: питанням міжнародних гарантій безпечних та здорових умов праці; аналізу законодавства європейських країн; проблемам правового регулювання відповідальності за порушення законодавства про працю; вивченню новел проекту Трудового кодексу України з означеної проблематики.

Після засідання наукового гуртка
Після засідання наукового гуртка

Окремо було акцентовано увагу на здійсненні громадського та державного контролю за дотриманням законодавства про працю та охорону праці на виробництві. В ході дискусії обговорювалися: правовий статус, ефективність діяльності та повноваження органів державної влади, що здійснюють державний нагляд за дотриманням законодавства про працю та охорону праці; правовий статус органів, що здійснюють громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці, та порядок здійснення зазначеного контролю; проблемні питання притягнення до відповідальності за порушення вимог законодавства про охорону праці.

Отже, на засіданні студентського наукового гуртка з трудового права та права соціального забезпечення відбулось обговорення найактуальніших та найдискусійніших питань трудового права та права соціального забезпечення, що сприятиме підвищенню рівня знань студентів з відповідних навчальних дисциплін.

Автор інформації: О.М. Потопахіна

Для аспірантів

Протягом усього періоду свого існування кафедра готувала кадри вищої кваліфікації через аспірантуру за науковими спеціальностями:  12.00.03 (цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право); 12.00.05 (трудове право; право соціального забезпечення); 12.00.06 (земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право).

На даний час підготовка кадрів вищої кваліфікації на кафедрі трансформується відповідно до вимог чинного законодавства України.


Вимоги до оформлення дисертації

В МОН презентовали порядок подготовки докторов философии и докторов наук

У МОН відбулась презентація нового порядку підготовки докторів філософії та докторів наук

4 квітня 2016 р.  у Міністерстві освіти і науки України відбувся семінар-тренінг «Запровадження освітньо-наукових програм в аспірантурі та ліцензування». Захід був організований Міністерством освіти і науки України та Національним Еразмус+ офісом в Україні.

Докладніше дивись:  http://onucivil.com.ua/2016/04/07/%D0%

Студентські наукові гуртки

На кафедрі цивільно-правових дисциплін успішно функціонують два студентські наукові гуртки – з цивільного права і з трудового права та права соціального забезпечення.