НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР КАФЕДРИ “НОВЕЛИ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У СПРАВАХ ЩОДО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ” (28.10.2019)

Двадцять восьмого жовтня 2019 року на кафедрі цивільно-правових дисциплін економіко-правового факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відбувся науково-практичний семінар “Новели судової практики у справах щодо спільної сумісної власності подружжя”.

Учасники семінару. Фото © А.Л. Святошнюк
Учасники семінару. Фото © А.Л. Святошнюк

Як доповідачі на заході виступили: ст. викладач кафедри, адвокат  Ю. О. Пилипенко; викладач кафедри К.М. Гусейнова; магістранти спеціальності “Право” О. Хрищева та І. Подлісняк.

Активну участь в обговоренні питань, що розглядалися, взяли:  докт. юрид. наук, проф., Заслужений юрист України І.С. Канзафарова; канд. юрид. наук, проф., Заслужений юрист України Л.М. Токарчук; канд. юрид. наук, доц. О.В. Байло; канд. юрид. наук, доц., адвокат В.В. Валах; ст. викладач І.О. Голоденко та ін.

Основні положення доповіді К.М. Гусейнової та Ю.О. Пилипенко

Проблеми теорії та практики у справах щодо поділу спільної сумісної власності подружжя

Питання правового регулювання майнових відносин у сім’ї завжди були об’єктом пильної уваги як законодавця, так і вчених, тому їх регулювання відображається в низці законодавчих актів та масиві судової практики. Протягом ряду останніх десятиліть майнові відносини подружжя активно аналізувалися вітчизняними вченими, але до цього часу існують певні прогалини, які необхідно врегулювати, адже найбільша кількість сімейних спорів виникає саме щодо цієї проблеми. Тому, на нашу думку, доцільно буде здійснити детальний аналіз питання про поділ майна подружжя та виокремити проблемні моменти.

К.М. Гусейнова. Фото © А.Л. Святошнюк
К.М. Гусейнова. Фото © А.Л. Святошнюк

Визначальним у праві спільної сумісної власності подружжя є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Режим спільності майна подружжя означає, що:  майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності. Однак, один із подружжя може не погодитися з презумпцією спільності майна і звернутися до суду з вимогою про визнання за ним права особистої власності на певну річ, але у цьому разі на ньому буде лежати тягар доведення протилежного.

Ю.О. Пилипенко. Фото © А.Л. Святошнюк
Ю.О. Пилипенко. Фото © А.Л. Святошнюк

Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути поділене між сторонами. В. Маслов зазначає, що поділ спільного майна подружжя – «один із способів припинення права спільної сумісної власності подружжя за вимогою одного або обох з подружжя. Сутність поділу полягає у тому, що спільне майно розподіляється між подружжям, в результаті чого спільна власність припиняється і кожен з подружжя стає власником частки, яка виділяється. А. Івановим висловлена теза про те, що в результаті поділу зникає спільне майно подружжя і не виникає ніякого договірного режиму їх майна. Більш обґрунтованою є точка зору І. Жилінкової, згідно з якою у вказаній ситуації припиняє діяти законний режим спільності майна і на його місці виникає договірний режим роздільності. Щодо такого майна діють правила, які визначають порядок володіння, користування і розпорядження роздільним майном кожним з подружжя. Відповідно, один з подружжя наділяється комплексом прав з володіння, користування і розпорядження своїм майном, а інший зобов’язаний не чинити йому перешкоди».

О. Хрищева. Фото © А.Л. Святошнюк
О. Хрищева. Фото © А.Л. Святошнюк

Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток.

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий. При поділі майна суду, в першу чергу, необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу.

При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об’єктів:

а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);

в) боргові зобов’язання подружжя (зобов’язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов’язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).

Надзвичайно проблемним є питання, чи можуть бути віднесені до складу спільного майна подружжя борги. Враховуючи положення ч. 1 ст. 190 ЦК України, яка зараховує до поняття “майно” майнові права та обов’язки, що належать суб’єкту правовідносин, можна було б зробити позитивний висновок на користь даного твердження. Разом з тим, ні СК України, ні інші законодавчі акти не дають підстави для висновку про загальність правила щодо включення до складу спільного майна подружжя боргів. Так, згідно з ч. 2 ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Із змісту зазначених норм випливає, що при порушенні зобов’язання одним з подружжя останній відповідатиме своєю часткою у праві спільної сумісної власності, а не спільним сумісним майном у цілому.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: по-перше, суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, по-друге, здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК України). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК України).

Учасники семінару. Фото © А.Л. Святошнюк
Учасники семінару. Фото © А.Л. Святошнюк

Разом з тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї  (ч. 2 ст. 70 СК України). По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України).

Ще однією проблемою є те, що відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України  збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов’язується лише з випадками стягнення аліментів на дитину. Така новела сімейного законодавства, на нашу думку, є невдалою.

Разом з тим, як показує судова практика, розмір частки одного з подружжя нерідко збільшується судами і у тих випадках, коли аліментні вимоги заявлені не були, якщо, наприклад, дитина хворіє, потребує матеріальної допомоги. Суди практично повністю ігнорують новий порядок збільшення розміру частки подружжя в праві на майно і не пов’язують його із процедурою стягнення аліментів. Це пояснюється «незручністю» вказаної норми та неможливістю її практичного застосування. Намагаючись якось «прив’язати» ч. 3 ст. 70 СК України до конкретних ситуацій, суди лише вказують, що «відповідач не сплачує аліментів на дитину», «суд може відійти від засад рівності часток подружжя з урахуванням наявності дітей» тощо.

Такий підхід не відповідає вимогам ч. 3 ст. 70 СК України, однак він застосовується судами для забезпечення інтересів того з подружжя, з яким залишається проживати дитина. В окремих випадках суди, формально виконуючи вимоги закону, відмовляють в проханні одного з подружжя збільшити його частку в праві на майно на тій підставі, що з ним залишається проживати дитина (якщо аліменти не були нараховані та сплачені). Таке рішення відповідає вимогам ч. 3 ст. 70 СК України, однак за своєю суттю залишає деякі відкриті питання. Важко погодитися з тим, що підхід, закріплений в ч. 3 ст. 70 СК України, має на меті забезпечити інтереси того з подружжя, який опікується дитиною і несе основний тягар її утримання після розірвання шлюбу. Вказане свідчить про те, що закріплена в ч. 3 ст. 70 СК України норма є невдалою як в теоретичному аспекті, так і з практичної точки зору.

Подлісняк. Фото © А.Л. Святошнюк
І. Подлісняк. Фото © А.Л. Святошнюк

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап — безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них. По-перше, відповідно до ст. 71 СК України суд може винести рішення щодо поділу майна в натурі. Такий спосіб застосовується щодо подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (ст. 183 ЦК України). По-друге, суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (частини 2, 4, 5 ст. 71 СК України).

Аналіз судової практики у справах щодо поділу  спільної сумісної власності подружжя

Чинний на сьогодні ЦПК України (ч. 4 ст. 263 ЦПК України) передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». З огляду на зазначене та з урахуванням суперечливої редакції норм чинного Сімейного кодексу України, важливим є ретельне вивчення судової практики ВС, а саме його правових висновків щодо правильності застосування норм матеріального права, що регулюють порядок поділу спільного майна подружжя. Найцікавішими правовими висновками є такі.

Дружина може і не знати про борг чоловіка але несе з ним солідарну відповідальність за повернення, якщо в суді буде встановлено, що кошти були витрачені в інтересах сім’ї (ВС/ЦКС у справі № 639/7335/15-ц від 03 травня 2018 р.).

Для солідарної відповідальності жінки за боргами чоловіка недостатньо лише факту виникнення боргу, тобто отримання позики, під час шлюбу. Необхідно встановити у суді, що позика або будь-який інший правочин, з якого виникає борг чоловіка, був укладений ним в інтересах сім’ї. У даній справі не було встановлено судом, що кошти, отримані внаслідок позики, були витрачені чоловіком в інтересах сім’ї, наприклад, дійсно для будівництва будинку, тому солідарна відповідальність жінки за таким боргом неможлива.

Проте ВС підкреслив, що жінка може і не знати про борги чоловіка, і ця обставина не звільняє її від солідарної відповідальності по цим боргам, якщо буде встановлено у суді, що одержані кошти (чи майно) були використані чоловіком в інтересах сім’ї.

У випадку,  коли встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби, таке майно враховується при поділі  (ВС/КЦС, справа № 726/2165/15-ц, 21.03.18).

За висновком Верховного Суду, у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Факт незвернення із позовом про розподіл майна подружжя не є підставою для припинення права власності на спільну сумісну власність (ВС/КЦС № 647/1683/15-ц від 28.02.2018).

Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Спірна квартира є спільним сумісним майном,  набутим подружжям у шлюбі, отже, відповідач є співвласником вказаної квартири. Сам факт незвернення відповідача до суду із позовом про розподіл майна подружжя не є підставою, з якою закон пов’язує (визначає) припинення права власності на спільну сумісну власність.

Особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти (ВС/КЦС, справа №490/6060/15-ц, 17.04.2019).

  1. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім’єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов’язків.
  1. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України).
  1. Обов’язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (положення п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 р. № 5-рп/99).

Хоча придбана у шлюбі квартира була записана лише на чоловіка, він не зміг виселити прописану у ній колишню дружину, яка при цьому у цій квартирі і НЕ проживала (ВС/КЦС від 28 лютого 2018 р. у справі № 647/1683/15-ц). 

Чоловік як власник квартири подає позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. І раптом виявляється, що квартира все ж таки автоматично належить до спільного сумісного майна подружжя, попри те, що строки на звернення до суду із позовом про поділ майна після розлучення колишньою дружиною вже пропущені, а у Реєстрі її прізвище не значиться. Верховний Суд підкреслив, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення права власності відповідачки на спірну квартиру. Тобто, в цьому випадку презумпція спільності права власності на майно подружжя застосована «по повній».

Висновки

Спільність майна, як правило, повною мірою забезпечує інтереси подружжя. Проте в житті можуть виникати ситуації, коли подружжя доходить висновку про припинення режиму спільності та поділ належного йому майна.

Подружжя може бути суб’єктом майнових відносин, у тому числі – відносин власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на підставі спеціальних умов, спричинених фактом перебування їх у шлюбі. При цьому найбільш істотно виявляються особливості тих майнових відносин подружжя, які складаються між ними (внутрішні відносини). Ці особливості визначаються переважно нормами сімейного законодавства, а зовнішні (відносини подружжя з третіми особами) – переважно нормами цивільного законодавства. Таким чином, правове регулювання поділу майна подружжям ускладнене і переобтяжене характером особистих стосунків між чоловіком і дружиною, що, своєю чергою, і вимагає окремого глибокого їх дослідження.

На нашу думку, все-таки існують певні прогалини у законодавстві, проте, стрімкий розвиток українського законодавства, який буде включати імплементацію міжнародної практики, призведе до усунення існуючих недоліків та гармонізації нормативно-правових актів України.

Список використаних джерел:

  1. Ариванюк Т.О. Правове регулювання відносин власності між подружжям: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. К., 2002. 190 с.
  2. Чудік Т.В. Особливості поділу майна подружжя. Молодий вчений. 2018. № 3 (55) С. 633-636.
  3. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11. URL: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf.
  4. Дружина може і не знати про борг чоловіка, але несе з ним солідарну відповідальність за повернення, якщо в суді буде встановлено, що кошти були витрачені в інтересах сім’ї (ВС/ЦКС у справі № 639/7335/15-ц від 03 травня 2018 р.). URL: https://protocol.ua/ua/vs_ktss_ginka_moge_i_ne_znati_pro_borg_cholovika_ale_nese_z_nim_solidarnu_vidpovidalnist_za_povernennya/
  5. У випадку коли встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби, таке майно враховується при поділі (ВС/КЦС, справа № 726/2165/15-ц, 21.03.18). URL: https://protocol.ua/ua/vs_ktss_u_vipadku_koli_vstanovleno_shcho_odin_z_podruggya_zdiysniv_vidchugennya_spilnogo_mayna_proti_voli_inshogo_z_podruggya_i_ne_v_interesah_sim_i_chi_ne_na_ii_potrebi_take_mayno_vrahovuetsya_pri_podili_(vs_ktss_sprava_726_2165_15_ts_21_03_18)/
  6. Факт незвернення із позовом про розподіл майна подружжя не є підставою для припинення права власності на спільну сумісну власність (ВС/КЦС № 647/1683/15-ц від 28.02.2018). URL: https://protocol.ua/ua/vs_ktss_fakt_nezvernennya/
  7. Особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти (ВС/КЦС, справа №490/6060/15-ц, 17.04.2019). URL: https://protocol.ua/ru/tsivilniy_shlyub_osobam_yaki_progivayut_odnieyu_sim_eyu_bez_reestratsii_shlyubu_na_pravi_spilnoi_sumisnoi_vlasnosti_nalegit_mayno_nabute_nimi_za_chas_spilnogo_progivannya_abo_nabute_v_rezultati_spilnoi_pratsi_ta_za_spilni_groshovi_koshti/
  8. Хоча придбана у шлюбі квартира була записана лише на чоловіка, він не зміг виселити прописану у ній колишню дружину, яка при цьому у цій квартирі і НЕ проживала (ВС/КЦС від 28 лютого 2018 р. у справі № 647/1683/15-ц). URL: https://protocol.ua/ua/vs_ktss_hocha_pridbana_u_shlyubi_kvartira_bula_zapisana_lishe_na_cholovika/                                       

Автори інформації: К.М. Гусейнова, Ю.О. Пилипенко