НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ СЕМІНАР, ПРИСВЯЧЕНИЙ ДНЮ ОХОРОНИ ПРАЦІ (26.04.2019)

Двадцять шостого квітня 2019 року на кафедрі цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відбувся науково-практичний семінар, присвячений Дню охорони праці.

З доповіддю на семінарі виступила кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри  цивільно-правових дисциплін Ольга Миколаївна Потопахіна.

О.М. Потопахіна. Фото © Є.М. Корнеєва
О.М. Потопахіна. Фото © Є.М. Корнеєва

Основні положення доповіді О.М. Потопахіної

Актуальність проблематики

Одним з основних трудових прав людини є право на здорові та безпечні умови праці, проголошене в міжнародних актах, національному законодавстві. Забезпечення закріпленого у частині четвертій ст. 43 Конституції України права кожного на належні, безпечні і здорові умови праці здійснюється за допомогою комплексу правових норм, які традиційно включаються до інституту «Охорона праці» як складової системи трудового права.

Щороку 28 квітня, відповідно до Указу Президента України від 18.08.2006 № 685/2006, у нашій країні відзначають День охорони праці. Цьогоріч Всесвітній день безпеки та гігієни праці проходить під гаслом «Безпечне та здорове майбутнє праці».

Це свято започаткувала Міжнародна організація праці (МОП), яка вирішила розширити масштаби своєї діяльності з просування ідеї охорони праці в сучасному суспільстві. Одним із головних аспектів цієї роботи є розробка заходів щодо зниження рівня смертності на виробництві.

Міжнародна організація праці (МОП) (ILO – International Labour Organization) є спеціалізованою установою Організації об`єднаних націй (ООН). Основним завданням МОП є встановлення та поширення принципів соціальної справедливості і трудових прав та прав людини, визнаних світовою спільнотою. МОП була заснована у 1919 р. в результаті підписання Версальського договору, який, в свою чергу, дав початок існуванню Ліги Націй, і стала першою спеціалізованою установою ООН у 1946 р.

Одинадцятого квітня 2019 року Світ відзначив 100-річчя заснування МОП, що була створена для підтримки міжнародного співробітництва задля забезпечення миру у світі та зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці.

Учасники семінару. Фото © Є.М. Корнеєва
Учасники семінару. Фото © Є.М. Корнеєва

Україна є членом МОП з 1954 р. Сьогодні багато Конвенцій МОП ратифіковані Україною та є частиною національного законодавства країни.

За оцінками МОП, щорічно у світі від нещасних випадків і захворювань, пов’язаних з трудовою діяльністю, гине понад 2,3 млн працівників, а біля 337 млн людей стають жертвами нещасних випадків на виробництві. Майже 6 тис. працівників гинуть на робочих місцях кожний день – це один смертельний випадок кожні 15 секунд. Загальна кількість нещасних випадків на виробництві становить 270 млн на рік. Захворюваннями, пов’язаними з трудовою діяльністю, страждають біля 160 млн людей. При чому 4% всесвітнього валового внутрішнього продукту втрачається через нещасні випадки і погані умови праці. У країнах СНД жертвами виробничих травм щорічно стають приблизно 12 млн чоловіків і жінок (Доклад МОТ к Всемирному дню охраны труда. Охорона праці. 2015. № 5. С. 3).

В останні роки, незважаючи на досягнення науково-технічного прогресу, зазначені цифри не тільки не скорочуються, а й продовжують поступово збільшуватися. Нові технології та форми організації праці приносять нові проблеми. У цей час зростають ризики, пов’язані із хімічними речовинами і біотехнологіями. У період економічної кризи загострюються психоемоційні ризики, оскільки працівники зазнають тиск сучасного трудового життя. Ця складна ситуація негативно впливає на людське життя, витрати на охорону здоров’я і на економічні показники.

Визнаючи глобальні масштаби виробничого травматизму, професійних захворювань і загибелі людей на виробництві та необхідність вживання подальших заходів з метою їх скорочення, МОП приділяє значну увагу питанням безпеки і гігієни праці у своїй нормотворчій діяльності. Ці питання були у центрі уваги МОП з часу її створення та продовжують залишатися основоположною вимогою відносно досягнення цілей Програми гідної праці у сучасний період.

За даними органів Держслужби України з питань праці,  хоча і відбувається зниження рівня виробничого травматизму, в тому числі зі смертельними наслідками, проте цей рівень продовжує залишатися високим і у 2 – 2,5 рази перевищує рівень показників США та країн ЄС.

Нині в незадовільних умовах працює кожен третій працівник, а професійна патологія діагностується у представників майже 200 професій; 70 % підприємств не відповідають вимогам санітарного законодавства. Щороку на виробництві гине близько тисячі осіб, багато тисяч залишаються покаліченими.

За останні 10 років коефіцієнт тяжкості виробничого травматизму збільшився майже на 40 %. Кожний 18-й нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, є смертельним. Водночас у країнах Західної Європи на один смертельний випадок припадає 600-1200 випадків травмувань. Це свідчить про те, що в Україні значна кількість виробничих травм приховується від розслідування та обліку.

Учасники семінару. Фото © Є.М. Корнеєва
Учасники семінару. Фото © Є.М. Корнеєва

Рівень виробничого травматизму останніми роками, за статистикою, хоча і знижується, але це в основному відбувається за рахунок зменшення обсягів виробництва, тінізації трудових відносин і приховування фактів травматизму від розслідування та обліку. При цьому більшість виробничих травм, захворювань і смертей залишаються не зареєстрованими, а відтак працівники і їх сім’ї, як правило, залишаються незахищеними і позбавленими допомоги у таких ситуаціях.

Зазначені дані свідчать про відсутність у національній юридичній практиці ефективного механізму забезпечення конституційного права кожного на належні, безпечні і здорові умови праці.

Чинне законодавство України потребує удосконалення у напрямку приведення його у відповідність до міжнародних і європейських трудових стандартів, врахування позитивного законодавчого досвіду зарубіжних країн.

Актуальність теми пояснюється також необхідністю законодавчої регламентації відносин із охорони праці та здоров’я працівників у проекті Трудового кодексу відповідно до міжнародних і європейських стандартів.

Основний текст доповіді

Поняття безпеки і гігієни праці як правової категорії доцільно визначати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні поняття безпеки і гігієни праці по суті не відрізняється від поняття охорони праці. У вузькому розумінні безпека і гігієна праці розглядаються як субінститут правового інституту охорони праці, який пропонується іменувати інститутом охорони праці та здоров’я працівників.

Правове регулювання безпеки і гігієни праці відбувається на всесвітньому (міжнародному), регіональному та національному рівнях. Нормативну базу регламентації та правового забезпечення безпеки і гігієни праці складають три групи джерел: міжнародно-правові акти всесвітнього рівня (акти ООН, МОП); акти регіонального рівня (акти Ради Європи та Європейського Союзу); акти національного законодавства.

Законодавство України про безпеку і гігієну праці в цілому відповідає міжнародним стандартам. Основним при цьому залишається необхідність його практичного виконання. Необхідно також внести певні зміни до чинного законодавства з метою приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.

Незважаючи на те, що Україною ратифіковано досить велику кількість конвенцій МОП у сфері безпеки і гігієни праці, дві ключові та найважливіші конвенції, що стосуються принципів формування державної політики в сфері охорони праці, все ще не ратифіковано. Це Конвенція МОП № 155 1981 року про безпеку та гігієну праці і виробниче середовище та Конвенція № 187 2006 року про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці.

Чинне законодавство України в цілому відповідає положенням Конвенції № 155 та Конвенції № 187. Поняття «охорона праці» (ст. 1 Закону України «Про охорону праці») близьке за змістом із поняттям «безпека і гігієна праці» у розумінні, що застосовується в актах МОП. У ст. 4 Закону України «Про охорону праці» передбачені принципи державної політики в галузі охорони праці, хоча доцільно визначати не принципи, а основні напрями державної політики, які до того ж слід закріпити в основному кодифікованому законодавчому акті.

В Україні застосовується система управління охороною праці в якості вертикально інтегрованої інфраструктури, основні елементи якої в цілому ідентичні встановленим Конвенцією № 187. Зокрема, діють органи, створені відповідно до чинного законодавства (Міністерство та його органи на місцях), створена і функціонує Державна інспекція праці та її регіональні управління.

Конвенцією № 187 передбачено створення у національній системі безпеки і гігієни праці національного тристороннього консультативного органу або органів, які займаються питаннями безпеки і гігієни праці. Такого спеціалізованого органу в Україні не створено, однак його функції слід покласти на Національну тристоронню соціально-економічну раду, яка діє відповідно до Закону України «Про соціальний діалог в Україні». Доцільно окремо виділити повноваження зазначеного органу у сфері безпеки і гігієни праці. Починаючи з 1994 року в Україні затверджується національна програма поліпшення стану безпеки праці, гігієни праці та виробничого середовища.

Законодавство України не суперечить нормам Конвенції № 187. Враховуючи вищезазначене, на сьогодні немає перешкод для ратифікації Україною даної Конвенції.

О.М. Потопахіна. Фото © Є.М. Корнеєва
О.М. Потопахіна. Фото © Є.М. Корнеєва

Досить широкою є база норм ЄС у сфері безпеки і гігієни праці, яка становить понад 60 директив. Ключовим моментом стратегії ЄС, пов’язаної з директивами з безпеки і гігієни праці, є наявність рамкової директиви, на підставі якої повинні будуватися наступні директиви. Рамкова директива повинна доповнюватись директивами, які охоплюють особливі сфери, а також бути основою для пов’язаних з нею директив. Саме такий рамковий характер має Директива 89/391 від 12 червня 1989 р. про запровадження заходів, які сприяють покращенню безпеки і гігієни праці працівників. Метою Директиви є сприяння покращенню ситуації у сфері безпеки і гігієни праці працівників. Сфера дії Директиви – всі сектори діяльності, окрім певних винятків.

Нова концепція охорони праці у зарубіжних країнах, що ґрунтується на міжнародних та європейських стандартах, пов’язується із розвитком превентивного підходу і підвищенням загальної культури професійної безпеки і здоров’я. Втім, зарубіжний досвід свідчить про одночасне посилення відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки і здоров’я на виробництві, що у сучасних соціально-економічних умовах є цілком виправданим.

Остання тенденція є характерною й для законодавства України. Законом України від 2 червня 2011 року «Про внесення змін до статей 19 та 43 Закону України «Про охорону праці» удосконалено механізм притягнення до відповідальності за порушення законодавства про охорону праці та невиконання приписів посадових осіб органів виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Законом передбачені суттєві штрафні санкції за невиконання норми Закону «Про охорону праці» щодо виділення коштів на заходи з охорони праці. Водночас необхідно посилити відповідальність роботодавця за ненадання або надання недостовірної інформації про стан виробничого травматизму та професійні захворювання.

У національному законодавстві, науковій доктрині, проекті Трудового кодексу України не відображено нову концепцію охорони праці розвинутих країн Заходу. Це стосується недостатності системного і комплексного підходу до забезпечення професійної безпеки і здоров’я, пріоритетності превентивних заходів, неуваги до проблем психологічного комфорту на виробництві та психологічної безпеки праці. Охорона праці значною мірою, як і у радянському трудовому праві, ототожнюється тільки із технікою безпеки, виробничою санітарією та гігієною праці. Чинне законодавство традиційно орієнтує роботодавця на вжиття певних заходів, а не на досягнення визначеного результату.

В Україні поки ще малопомітним залишається вплив соціальних партнерів на покращення ситуації у сфері охорони праці та здоров’я працівників. Необхідно підвищити роль соціального діалогу у забезпеченні безпеки і гігієни праці. Конвенцією № 187 про основи, що сприяють безпеці і гігієні праці, 2006 р. передбачено, що національна система безпеки і гігієни праці, у відповідних випадках, повинна включати національний тристоронній консультативний орган або органи, що займаються питаннями безпеки і гігієни праці.

Функції такого органу повинна виконувати Національна тристороння соціально-економічна рада, яка згідно із ст. 12 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» виконує дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення спільної позиції та надання рекомендацій і пропозицій сторін соціального діалогу щодо формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин. Враховуючи важливість проблеми забезпечення належних, безпечних та здорових умов праці, доцільно було б конкретизувати перелік функцій Національної тристоронньої соціально-економічної ради у ст. 12 Закону України «Про соціальний діалог в Україні».

У національній юридичній практиці не реалізовані повною мірою принципи системного і превентивного підходів до забезпечення охорони праці та здоров’я працівників. Відсутність превентивного підходу спостерігається також у розподілі видатків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Досі використовується класифікація професій для визначення шкідливих умов праці і атестації робочих місць, замість того, щоб сприяти оцінці ризиків на усіх робочих місцях для визначення профілактичних заходів з метою усунення шкідливих та небезпечних факторів на кожному конкретному робочому місці.

Структура компенсаційних виплат працівникам, які користуються правом на окремі види компенсацій за роботу у шкідливих і (або) небезпечних умовах праці, є наслідком тенденції заміни в організаціях системної роботи з покращення умов і охорони праці наданням тих чи інших компенсацій. Необхідно розробити і впровадити механізм економічного стимулювання роботодавців і працівників залежно від рівня безпеки, травматизму, професійної захворюваності та фактичного стану у сфері охорони праці.

Актуальним питання для України залишається питання про інтегровану інспекцію праці. Втім, в актах МОП не вживається термін «інтегрована інспекція». Жоден міжнародний акт не містить вимоги щодо інтеграції. Інша річ – це координація зусиль, співпраця, перегляд функцій кожною службою інспекції. Якщо раніше зусилля зосереджувалися на наглядових функціях, то сьогодні ключовою для будь-якої служби інспекції стає консультативна, роз’яснювальна і профілактична робота.

Законодавство України про охорону праці за роки незалежності України істотно обновилося, що пов’язано зі зміною ролі держави і профспілок. Держава перестала бути єдиним роботодавцем і організатором усіх заходів у сфері безпеки праці. Нова роль держави у цій сфері звелася до встановлення стандартів і нормативів, а також до здійснення нагляду і контролю за їх дотриманням. Профспілки втратили функції органів державного нагляду, залишивши за собою тільки громадський контроль. У процесі цієї трансформації важливу роль відіграв Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, на базі якого було прийнято чисельні підзаконні нормативно-правові акти.

Водночас зберігають дію нормативно-правові акти Союзу РСР з питань, що не врегульовані законодавчими актами України, за умови, що відповідні акти Союзу РСР не суперечать законам України.

Одним із недоліків чинного законодавства про охорону праці є відсутність мотивації у поліпшенні умов праці як у роботодавця, так і у працівників. Так, роботодавець сплачує внесок на соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і тому більше не зацікавлений у витратах на поліпшення умов праці. Водночас працівник, який працює у шкідливих та небезпечних умовах праці, не зацікавлений у їх поліпшенні, бо залишиться без матеріальних благ.

Чинна система соціального страхування побудована на принципах реагування на страхові випадки, а не на принципі профілактики. Основна увага приділяється не запобіганню випадків ушкодження здоров’я працівників, а компенсації у разі настання нещасних випадків.

Відсутність механізмів правового захисту здоров’я працівників на виробництві веде не тільки до посилення тенденції приховування інформації про шкідливі та небезпечні умови праці і ризику ушкодження їхнього здоров’я, але й призводить до того, що працівники залучаються до професійної діяльності без врахування, а інколи і всупереч медичним показникам.

Система пільг та компенсацій повинна створювати такі умови, щоб працівникові, залежно від стану здоров’я, було б вигідно отримати частину компенсації пропорційну часу, відпрацьованому у шкідливих та небезпечних умовах, та в подальшому працювати у нормальних умовах.

Вітчизняна особливість класифікації нещасних випадків полягає у тому, що вони можуть бути визнані не пов’язаними з виробництвом з ряду причин (незадовільний стан здоров’я, необережність, перебування у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння та ін.). За даними Держгірпромнагляду, у 2014 р. із загальної кількості проведених спеціальних розслідувань одиничних нещасних випадків зі смертельними наслідками (1666) визнано пов’язаними з виробництвом тільки 545 (або 32,7%). Водночас у розвинених країнах усі травми на робочому місці пов’язуються з виробництвом.

В Україні відсутня єдина система збору та аналізу інформації про травматизм, у тому числі виробничий. Дані про загиблих і травмованих на виробництві, за звітами Міністерства охорони здоров’я, Держгірпромнагляду, Держкомстату та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суттєво відрізняються.

Національне законодавство про безпеку та гігієну праці відтворює визнані в усьому світі норми та положення. Воно характеризується значною роллю держави у формуванні та функціонуванні системи збереження життя та здоров’я працівників у процесі трудової діяльності.

Для досягнення реального впливу на покращення стану у сфері умов, безпеки і гігієни праці необхідно підвищити пріоритет правових норм у цій галузі на міжнародному й національному рівнях та на рівні підприємства і залучити усіх соціальних партнерів до розробки і забезпечення механізму постійного їх дотримання й удосконалення.

Національне законодавство у сфері безпеки та гігієни праці потребує вдосконалення: 1) необхідно привести його у відповідність до міжнародних та європейських трудових стандартів; 2) доцільно імплементувати позитивний законодавчий досвід зарубіжних країн у цій сфері.

Серед основних напрямків удосконалення законодавства у цій сфері: продовжиення  ратифікації  актуальних конвенцій МОП; відновлення системи управління охороною праці; впровадження культури профілактики у сфері безпеки і гігієни праці; підвищення відповідальності роботодавців за створення безпечних і здорових умов праці та своєчасність подання достовірної інформації про стан безпеки і охорони праці; впровадження механізму економічного стимулювання роботодавців і працівників залежно від рівня безпеки, травматизму, професійної захворюваності.

                                                          Автор інформації: О.М. Потопахіна