Інновації в галузі вищої освіти

Л.М. Токарчук (Зилковская)
Л.М. Токарчук (Зілковська)

Шановні друзі! Рада вітати вас!

Перш за все, декілька слів щодо ідеї створення даної сторінки.

У 2014 році я брала участь у проекті, який було організовано факультетом «Вільних мистецтв і наук» Варшавського університету, за підтримки Міністерства освіти і науки України та Спілки ректорів України, “Міжнародного фонду досліджень освітньої політики» (Україна). Спонсором проекту виступило Міністерство науки і вищої освіти Республіки Польща. Метою проекту була підготовка академічних лідерів, які мають бажання та здатні впроваджувати інноваційні підходи в управління вищою школою і  орієнтовані на імплементацію в українських університетах новітніх освітніх технологій.

Особисто для мене даний проект став певним поштовхом до поглибленого вивчення питань, пов’язаних з реформуванням вищої освіти в Україні.

Загалом, «те, що відбувається з освітою в Україні, важко назвати реформами, оскільки немає цілісного бачення моделі, до якої повинні привести зміни. Тим часом системні зміни вкрай необхідні», –  вважає президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики, а в минулому заступник міністра освіти і науки України (у 2009-2010 роках), гостьовий професор Варшавського університету Тарас Фініков.

Безумовно, з часів незалежності в українській вищій школі спостерігаються певні позитивні зміни (впровадили низку елементів Болонської системи, що стосуються оцінювання знань та організації навчального процесу; стали більш відкритими до організації студентської мобільності; почали більше думати про якість знань), але дані зміни недостатні, а сучасні виклики щодо розвитку вищої освіти потребують нагального вирішення.

Сьогодення ж в Україні характеризується катастрофічним зростанням:

  1. обсягу нових знань. Дуже швидко змінюються і відмирають професії та кваліфікації. І розраховувати на те, що людина може, як тридцять, сорок чи п’ятдесят років тому, здобувши замолоду фах, бути його носієм все життя, вже не доводиться. Тому освітня система повинна опанувати методики, що дозволяють людині постійно здобувати нові знання, збагачувати свою кваліфікацію новими елементами, змінювати конфігурацію своєї компетентності;
  2. доступу до інформації. Коли з’явився Інтернет, то наша система освіти цього навіть не врахувала. Вона не врахувала того, що більше немає такого виду дефіциту. Тому досі навчання у нас побудоване на тому, щоб передати інформацію. Передати якісь навіть не знання, а “шматки” думок, що подаються як факти;
  3. мобільності студентів — понад тридцять тисяч українців отримують освіту за межами України (це лише офіційна статистика)… Дійсно, кожна країна прагне втягнути у своє господарське, інтелектуальне, соціальне життя якомога більше талановитих і здібних людей. Але в цьому може бути користь і для України. Ми отримаємо покоління людей з прекрасною підготовкою. І тут виникає потреба певної державної політики, спрямованої на повернення таких людей до України. Хочеться сподіватися, що так і буде. (Тому на даній сторінці буде систематично розміщуватися інформація щодо навчання, стажування та участі в різного роду стипендіальних програмах за кордоном, як для студентів, так і для викладачів).

Як показує досвід, випадкові інновації суттєво не впливають на всю систему вищої освіти України. Тому, для багатьох небайдужих освітян, постає низка запитань: Які чинники здатні привести до успішних та всеохоплюючих інновацій в університетському середовищі? Як можна здобути підтримку для своїх інновацій? Чому втрачається ця підтримка? Яка роль належить партнерству у сприянні новим моделям та кращим практикам навчання? Що саме генерує добрі практики інновацій та забезпечує прийняття їх як елемента академічної культури у вищих навчальних закладах?

Хотілося, щоб ця сторінка стала цікавою для тих, хто прагне нового, більш вдосконаленого та прогресивного – лідерам в освіті, частинкою механізму розповсюдження, співпраці та обміну ефективною практикою розвитку лідерського потенціалу в університетській спільноті. Загальними зусиллями сподіваємося найти шляхи до вирушення нагального питання – як ми найкраще можемо підготувати студентів до майбутнього, що постійно змінюється? Пропонуються для обговорення наступні теми: інновації у вищій школі, технології для навчання, зміни в освітніх комунікаціях.

Безумовно, складно реформувати освіту. З одного боку, ми розуміємо нашу неконкурентність у світі, розуміємо, що десь недопрацьовуємо, при цьому не висуваємо до себе високих вимог. Але ж ми не можемо від когось вимагати змінитись, не змінюючись самостійно.

Може розпочнемо разом?

З повагою,
Л.М. Токарчук (Зілковська)